6-46419св13 Про поділ спільного сумісного майна подружжя - 15.01.2014 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", про поділ спільного сумісного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2013 року,

У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що вона з відповідачем з 23 квітня 2003 року по 25 травня 2009 року перебувала у зареєстрованому шлюбі, в період якого у них народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час спільного проживання сторонами було набуте наступне майно: квартира АДРЕСА_1; легковий автомобіль марки Honda Accord 2.0і, червоного кольору, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1; легковий автомобіль марки АУДІ А-6, зеленого кольору, 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_2.

З урахуванням уточнень ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 право власності на 1/3 її частини, залишивши квартиру у спільній частковій власності сторін. Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на: пральну машину "ЕЛ ДЖІ ЕЛЕКТРОНІКО", модель ЕЛ 6101160 САП; холодильник "IНДЕЗІТ", модель РА32 ДЖІ; газову плиту "ГЕФЕСТ", модель 3100-06: телевізор "САМСУНГ", модель ЛЕ 32С81 БК; цифровий супутниковий приймач СРН 0807-004254 (СРН 0807-003959) з супутниковою антеною; домашній кінотеатр "САМСУНГ", модель ХТ-ДС 700. Присудити ОСОБА_2 та визнати за ним право особистої приватної власності на легковий автомобіль марки "ХОНДА АККОРД 2.0", червоного кольору, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та легковий автомобіль марки "АУДІ А6 2.8", зеленого кольору, 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_2.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2013 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2. Залишено квартиру АДРЕСА_2 у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на: пральну машину "ЕЛ ДЖІ ЕЛЕКТРОНІКО", модель ЕЛ 6101160 САП; холодильник "IНДЕЗІТ", модель РА32 ДЖІ; газову плиту "ГЕФЕСТ", модель 3100-06; телевізор "САМСУНГ", модель ЛЕ 32С81 БК; цифровий супутниковий приймач СРН 0807-004254 (СРН 0807-003959) з супутниковою антеною; домашній кінотеатр "САМСУНЕ", модель ХТ-ДС 700. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на: легковий автомобіль марки "ХОНДА АККОРД 2.0", червоного кольору, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1; легковий автомобіль марки "АУДІ А6 2.8", зеленого кольору, 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_2.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 особі представника ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги.

За вимогами ст.ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Однак, вказані вимоги ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом дотримані не були.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23 квітня 2003 року по 25 травня 2009 року перебували у шлюбі, в період якого у них народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час спільного проживання сторонами було набуте наступне майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; легковий автомобіль марки "ХОНДА АККОРД 2.0", червоного кольору, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1; легковий автомобіль марки "АУДІ А6 2.8", зеленого кольору, 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_2; побутову техніку: пральну машину "ЕЛ ДЖІ ЕЛЕКТРОНІКС", модель ЕЛ 6101160 САП; холодильник "ІНДЕЗІТ", модель РА32 ДЖІ; газову плиту "ГЕФЕСТ", модель 3100-06; цифровий супутниковий приймач CPН 0807-004254 (СРН 0807-003959) з супутниковою антеною, домашній кінотеатр "САМСУНГ", модель ХТ-ДС 700; телевізор "САМСУНГ", модель ЛЕ 32С81 БК, придбаний у кредит.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, виходив із наявності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, їх обґрунтованості та доведеності, у тому числі і обґрунтованості вимог щодо відступу від принципу рівності часток при розподілі майна сторін.

Однак, з такими висновками суду в повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Питання про розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя урегульовано ст. 70 СК України, частини друга та третя якої встановлюють підстави для відступу від принципу рівності часток за рішенням суду. При цьому рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Перелік підстав, які дають можливість суду відступити від принципу рівності часток подружжя є відкритим.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд може відступити від засади рівності часток подружжя та присудити більшу частку одному з подружжя за умов, що: з нею (ним) проживають діти, повнолітні син, дочка, які є непрацездатними; дана особа не отримує аліментів або їхній розмір є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей, повнолітніх сина, дочки або другого з подружжя, або у випадках, коли один з подружжя не вносив достатньої кількості матеріальних коштів до сімейного бюджету чи не бажав працювати незважаючи на те, що мав можливість для цього, витрачав майно подружжя для задоволення виключно або переважно для своїх особистих потреб, укладав від імені подружжя матеріально обтяжливі зобов'язання, знищив чи пошкодив спільне майно зі своєї вини тощо.

Задовольняючи позовні вимоги в частині збільшення частки у спільному майні подружжя, суди посилалися на те, що розмір аліментів що сплачує відповідач на утримання дитини, не є достатнім, що у останнього існує борг по сплаті аліментів, і що саме відповідач намагався витратити спільне майно на шкоду інтересам сім'ї.

Разом з цим, як судом першої, так і апеляційної інстанції у повному обсязі не з'ясовано усіх дійсних обставин, які мають істотне значення для вирішення питання щодо можливості відступу від принципу рівності часток подружжя.

Зокрема не враховано, що ОСОБА_2 сплачує аліменти у розмірі, у відповідності з судовим рішенням - ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що при цьому його дохід становить 1 147 грн, не встановлено наявності заборгованості по їх оплаті станом на ухвалення судового рішення, що кошти за відчужений автомобіль було використано на сплату боргу подружжя, а в подальшому цей транспортний засіб за рішенням суду (яке набрало чинності) було повернуто у власність бувшого подружжя.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином посилання відповідача на те, що позивач у своїх вимогах ставить питання про поділ квартири, якої у власності бувшого подружжя не було.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач в прохальній частині поданої позовної заяви та в заявах про уточнення позовних вимог просила суд про розподіл квартири АДРЕСА_2, при цьому судом було встановлено, що за час шлюбу сторонами по справі було набуто однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2005 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, однак, не дивлячись на вказане суд ухвалює рішення про поділ квартири НОМЕР_3, тобто здійснив розподіл майна, яке ніколи не було у власності сторін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що це є опискою, яка може бути виправлена судом, який ухвалив рішення, не враховуючи при цьому, що зміна номеру квартири шляхом постановлення ухвали про виправлення описки не є опискою в розумінні статті 219 ЦПК України, оскільки резолютивна частина рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 липня 2013 року повністю співпадає з прохальною частиною позовної заяви ОСОБА_1

Враховуючи вищевикладене, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 342, 343, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.