6-25865св11 Про визнання договору дарування квартири недійсним - 08.02.2012 Прийняття

розглянувши касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - ОСОБА_4 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 червня 2011 року, у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: паспортний відділ житлово-експлуатаційної контори № 2, приватний нотаріус ОСОБА_8, про визнання договору дарування квартири недійсним

У вересні 2009 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: паспортний відділ житлово-експлуатаційної контори № 2, приватний нотаріус ОСОБА_8, про визнання недійсним договору дарування квартири від 20 лютого 2008 року.

В обґрунтування своїх вимог вказувала, що 20 лютого 2008 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 договір дарування, за умовами якого безоплатно відчужила на користь останніх квартиру АДРЕСА_1, що знаходиться в м. Світловодськ Кіровоградської області.

Під час укладення цього договору позивачка припустилася помилки щодо прав і обов'язків сторін договору, вважала, що після підписання договору дарування вона залишається власником квартири, бо іншого житла не має, залишившись проживати у спірній квартирі, продовжує оплачувати комунальні послуги, у зв'язку із цим просила визнати укладений договір дарування квартири недійсним із підстав, передбачених ч.1 ст. 229 ЦК України.

В процесі розгляду справи, позивачка доповнила позовні вимоги й просила визнати договір дарування квартири недійсним ще й із підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, оскільки оспорюваний правочин було укладено нею не тільки під впливом тяжкої для неї обставини (смерть чоловіка, самотність, потреба у сторонньому догляді за станом здоров'я), а також і на вкрай невигідних для неї умовах.

Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені повністю.

Визнано договір дарування від 20 лютого 2008 року квартири АДРЕСА_1, що знаходиться в м. Світловодськ Кіровоградської області, укладений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Світловодського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 567 - недійсним з моменту його вчинення.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 7 червня 2011 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ПАТ «УкрСиббанк» - ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2009 року та ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 7 червня 2011 року, із ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 і визнаючи недійсним договір дарування квартири на підставі ст. ст. 229, 233 ЦК України, суд першої інстанції, виходив із того, що вказаний договір був укладений позивачкою під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах, а також ОСОБА_5 під час підписання договору дарування квартири помилилася щодо прав та обов'язків його учасників, помилку щодо обставин, що мають істотне значення у судовому засіданні наданими суду доказами доведено.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

За правилами ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Тобто вказані матеріальні норми є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову про визнання правочину недійсним.

Встановивши наявність спору сторін з приводу спірної квартири, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України не уточнив підстав позову, не вжив заходів до правильного вирішення спору, а послався під час ухвалення рішення на дві взаємовиключні підстави визнання правочину недійсним.

Залишаючи без змін рішення першої інстанції, суд апеляційної інстанції на вищевказане уваги не звернув, вважав, що не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині якою суд першої інстанції оспорюваний договір визнано недійсним ще й з підстав, передбачених ч.1 ст. 229 ЦК України, не вплинуло на законність і обґрунтованість судового рішення в цілому, та дійшов висновку про те, що договір дарування квартири був укладений позивачкою під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах, тому вказаний договір дарування квартири є недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції також погодитися не можна.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір дарування квартири був укладений позивачкою під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних для неї умовах, а тому є недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, є помилковим, оскільки договір дарування згідно з вимогами ч. 1 ст. 717 ЦК України є безоплатним та укладений без будь-яких умов.

При цьому, апеляційний суд, зазначаючи про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 229 ЦК України, не навів достатніх мотивів, за якими він вважав невірними висновки суду в цій частині, та не спростував правильність висновків суду першої інстанції про недійсність договору дарування на підставі ч.1 ст. 229 ЦК України.

Крім того, є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що не притягнення судом першої інстанції до участі у справі ПАТ «УкрСиббанк» як іпотекодержателя не вплинуло на обсяг прав останнього щодо заставленого майна, враховуючи те, що відповідачі є майновими поручителями за договором іпотеки, укладеного між ними та ПАТ «УкрСиббанк» 29 лютого 2008 року, предметом якого є спірна квартира, а рішенням Світловодського міськрайонного суду від 10 березня 2010 року, зокрема, звернуто стягнення на предмет іпотеки на виконання відповідачами цього рішення про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7

За таких обставин постановлені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 червня 2011 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.