Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

Писаної Т.О., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Овідіопольської районної державної адміністрації, ОСОБА_5, ОСОБА_6, державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії, третя особи: споживчий садівничий кооператив" Росток", приватний нотаріус ОСОБА_7, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, визнання недійсними розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 16 травня 2007 року № 540, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права на приватизацію земельної ділянки; за позовом споживчого садівничого кооперативу "Росток" до ОСОБА_4, Овідіопольської районної державної адміністрації, ОСОБА_5, ОСОБА_6, державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про визнання недійсними розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 16 травня 2007 року № 540, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 березня 2011 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації № 540 від 16 травня 2007 року "Про безоплатну передачу у власність громадянам України земельних ділянок", зокрема у частині надання ОСОБА_4 земельної ділянки № 133 площею 0,056 га, що розташована у садівничому товаристві "Росток", визнати недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_4, визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4І і ОСОБА_5 та ОСОБА_8 від 25 липня 2007 року, а також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_5 та зобов’язати ДП "Центр державного земельного кадастру" скасувати державну реєстрацію державних актів про право власності ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_9 на спірну земельну ділянку й відповідно зобов’язати відповідачів не чинити йому перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначав, що у 1989 році спірна земельна ділянка надана у користування його батьку ОСОБА_10, якою він користувався до 2007 року, збудував на ній садовий будинок, який до експлуатації не був зданий. У 2007 році через свій похилий вік та переїзд на постійне місце проживання до іншої місцевості, ОСОБА_10 відмовився від належної йому земельної ділянки на його користь, у зв’язку з чим подав відповідну заяву до правління садівничого товариства "Росток", на території якого знаходиться спірна земельна ділянка. Рішенням правління садівничого товариства його було прийнято до членів товариства та надано у користування спірну земельну ділянку. Проте, у подальшому він дізнався, що спірна земельна ділянка згідно із розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації передана у власність ОСОБА_4, який за договором купівлі-продажу продав цю земельну ділянку ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Посилаючись на зазначене, а також на те, що ОСОБА_4 не був членом садівничого товариства "Росток", відповідного рішення про його прийняття не приймалось, й відповідно незаконно отримав у власність спірну земельну ділянку, яку в подальшому продав, просив позов задовольнити .

Крім того, у травня 2010 року споживчий садівничий кооператив "Росток" звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати недійсними розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 16 травня 2007 року № 540, державні акти на право власності на земельну ділянку, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_4 ніколи не був членом кооперативу та до його членів не приймався у встановленому законом порядку; членом цього кооперативу був батько ОСОБА_3, який й користувався цією земельною ділянкою . Оскілки спірна земельна ділянка була власністю саме кооперативу і незаконно була вилучена у власника спірним розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації та передана у власність відповідача, просив позов задовольнити.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 вересня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, визнання недійсними розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 16 травня 2007 року № 540, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права на приватизацію земельної ділянки, а також позовних вимог споживчого садівничого кооперативу "Росток" про визнання недійсними розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 16 травня 2007 року № 540, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою судді Овідіопльського районного суду від 22 лютого 2008 року у вигляді накладення арешту - заборони відчуження належної ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,056 га для ведення садівництва, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, Калаглійська сільська рада, СК "Росток", ділянка № 133; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 6669607 .

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 березня 2011 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 вересня 2010 року в частині відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсними розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 16 травня 2007 року № 540, державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а також в частині відмови в задоволенні позовних вимог споживчого садівничого кооперативу "Росток" про визнання недійсними розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 16 травня 2007 року № 540 і державних актів на право власності на земельну ділянку скасовано та провадження в справі у цій частині позовних вимог закрито.

В іншій частині рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 вересня 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених ним позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 16 травня 2007 року № 540, державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а також в частині відмови в задоволенні позовних вимог споживчого садівничого кооперативу "Росток" про визнання недійсними розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 16 травня 2007 року № 540 і державних актів на право власності на земельну ділянку, апеляційний суд, виходив із того, що має місце земельний спір, який виник між суб’єктом владних повноважень та фізичною особою з приводу оскарження його рішень (розпоряджень) й відповідно наданих на підставі цього розпорядження державних актів про право власності на земельну ділянку, тому зазначена справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є адміністративним спором і повинна розглядатися за правилами КАС України (2747-15) .

Проте, погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України однією з підстав закриття провадження у справі є подання заяви, яка не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У ст. ст. 2, 17 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист пав, свобод та інтересів суб’єктів права у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними власних управлінських функцій; компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень ( нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб’єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень ( п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органами державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно й прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справи адміністративного судочинства є одночасно: суб’єктивний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Крім того, виходячи з норм ч. 1 ст. 374 ЦК України, ст. 80 Земельного кодексу України суб’єктами права власності на землю, є зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності ( чч 1,2 статті 83 ЗК України).

Статтею ЗК України (2768-14) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (2768-14) ; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом (2768-14) ; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника землі місцева державна адміністрація не є суб’єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини 1 статті 17 КАС, а рівноправним суб’єктом земельних відносин.

Крім того, земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватно-правовими (цивільними, господарськими).

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відноси є: держава Україна, ОСОБА_11 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов’язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, при прийнятті розпорядження про надання ОСОБА_12 у власність земельної ділянки Овідіопольска районна державна адміністрація діяла як суб’єкт цивільних правовідносин, як власник землі.

Крім того, ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 141 ЗК України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема однією з підстав є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок регулюється положеннями ст. 149 ЗК України.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (ч. 10 ст. 149 ЗК України).

Крім того, статтею 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки .

Так, звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_3, як член садівничого кооперативу "Росток", який був прийнятий до його членства та йому була надана у користування спірна земельна ділянка, вважаючи себе законним користувачем спірної земельної ділянки оскаржував законність передачі цієї ділянки Овідіопольською районною державною адміністрацією у власність ОСОБА_4, який не був членом садівничого кооперативу "Росток" та у користуванні якого спірна земельна ділянка не знаходилась, без дотримання встановлено законом порядку щодо припинення права користування цією земельною ділянкою попереднім його користувачем й відповідно без дотримання вимог ст.ст. 140-149 ЗК України щодо вилучення земельної ділянки у її попереднього користувача та подальшого прийняття рішення про передачу цієї земельної ділянки у користування іншій особі.

Проте, закриваючи провадження в справі, апеляційний суд, не звернув увагу на те, що правовідносини, які склались між сторонами, стосуються захисту права та підстав набуття права власності (користування) на земельну ділянку та припинення цього права, і позивач як законний користувач земельної ділянки має право порушувати питання про захист його порушеного права, зокрема щодо законності передачі земельної ділянки у користування іншій особі без дотримання попереднього порядку щодо її вилучення у попереднього користувача ( ст. ст. 149, 152 ЗК України). Тобто в даному випадку виник спір про право, а не спір між фізичною особою та суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, а тому даний спір не є публічно-правовим, оскільки виник спір про право, який належить до компетенції загальних судів.

Враховуючи те, що суди при визначенні процесуального положення сторін, не з’ясували належним чином змісту і характеру правовідносин, що виникли між ними, а також не врахували того, що цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов’язків у цивільному процесі, їх висновки про те, що зазначений позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є помилковими, а також з урахуванням того, що позовні вимоги є взаємопов’язаними, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а матеріали справи передачі на розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 березня 2011 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.