Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Савченко В.О., Умнової О.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 18 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 22 червня 2011 року,

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідченого 5 липня 2010 року секретарем виконавчого комітету Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області і зареєстрованого в реєстрі за № 162, посилаючись на те, що волевиявлення її матері не було вільним так як вона не усвідомлювала значення своїх дій через стійкий розлад здоров’я.

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2011 року задоволено клопотання представника позивача і залучено до участі у справі третьою особою – ОСОБА_3, що є посадовою особою - секретарем виконавчого комітету Соснівської сільської ради.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 18 травня 2011 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 22 червня 2011 року, позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 5 липня 2010 року, укладений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений секретарем виконавчого комітету Соснівської сільської ради Літинського району Вінницької області.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування судових рішень, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що секретарем Соснівської сільської ради Липовецького району був посвідчений заповіт з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, який повинен бути підписаний особисто заповідачем або за наявності випадків, виключно визначених ч. 4 ст. 207 ЦК України – іншою особою, із зазначенням причин цього, проте волевиявлення ОСОБА_4 не було з’ясовано.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 5 липня 2010 року секретарем виконавчого комітету Соснівської сільської ради Літинського району посвідчено заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 162, за яким ОСОБА_4 заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті і на що вона матиме право за законом, своєму сину – ОСОБА_2 Заповіт через похилий вік підписано за дорученням, іншою особою при двох свідках (а.с. 76).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).

Рішення Соснівської сільської ради свідчить про те, що 12 листопада 2010 року секретарем сільської ради обрано ОСОБА_3 (а.с.75).

Відповідно до ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Згідно з нормами ст. 1247 ЦК України загальними вимогами до форми заповіту є: складання заповіту у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в ст.ст. 1251- 1252 ЦК України.

Порядок посвідчення заповіту при свідках передбачено ст. 1253 ЦК України.

Згідно з ч. 4 ст. 207 цього кодексу, якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи, на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Крім того, відповідно до ст. 45 Закону України "Про нотаріат", якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати угоду, заяву чи інший документ, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, угоду, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Угоду не може підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено.

Проте, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди на наведене уваги не звернули; фактичних обставин належним чином не встановили; не визначились із нормою права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин; не навели передбачених законом підстав для визнання заповіту недійсним; не навели обставин, які повинні випливати з норм закону, про те, що волевиявлення заповідача було не вільним; якщо були порушення з боку секретаря сільської ради при посвідченні заповіту, то чи не є вони формальними, які не впливають на волевиявлення ОСОБА_4

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 18 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 22 червня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.