Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Савченко О.В., Умнової О.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.06.2011 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 17.08.2011 року, -

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом.

У квітні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.06.2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 17.08.2011 року, ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселення в неї відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким первісні позовні вимоги задовольнити і відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 5 червня 1993 року між сторонами укладено шлюб, після вони проживали однією сім’єю у квартирі АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу 27.12.1996 року за реєстром №3318. ОСОБА_3 зареєстрований у даній квартирі з 20 травня 1997 року. Рішенням Славутського міськрайонного суду від 11 березня 2010 року шлюб між ними розірвано. У серпні 2010 року ОСОБА_3 добровільно залишив спірну квартиру, повернувши ключ від неї, після чого, у зв’язку із втратою попереднього ключа, ОСОБА_4 змінила замок у дверях квартири. Так як, тривалий час ОСОБА_3 не забирав свої речі, ОСОБА_4 вивезла їх в гараж, оскільки, їх наявність у квартирі створювала позивачці, як власниці квартири, перешкоди в користуванні житлом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що ОСОБА_3 залишив квартиру добровільно, колишня дружина, як власник житла та неповнолітня дочка заперечують проти його повернення до спірної квартири. Крім того, зазначив, що його вселення буде суперечити моральним засадам суспільства, оскільки позивачка створила нову сім’ю, тому його проживання в спірній квартирі позбавить неповнолітню дитину та власника житла належних умов для проживання. Також зазначив, що ОСОБА_3 не проживав у спірній квартирі без поважних причин на протязі 8 місяців, а тому втратив право користування жилим приміщенням.

Проте, погодитися з висновками судів не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім’ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно ст. 64, ч.4 ст. 156 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо

вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне

господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали

бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному

жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач

та члени його сім'ї. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 20.05.1997 року як член сім’ї власника. Саме по собі припинення сімейних відносин, не може вважатись підставою для позбавлення права користування останнім житловим приміщенням.

Таким чином, суди не перевірили наявність чи відсутність перешкод ОСОБА_3 у безперешкодному користуванні жилим приміщенням. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач не проживав в спірній квартирі без поважних причин понад один рік. Без належної перевірки та правової оцінки залишилися доводи позивача про перешкоди в користуванні спірним житлом, які йому чинить відповідач.

Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ч.1 ст. 336, ч.2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.06.2011 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 17.08.2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.