Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І.,

Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Жовтневої районної у м.Луганську ради, третя особа – МКП БТІ м. Луганська про визнання недійсними та скасування актів органу місцевого самоврядування, визнання права власності в порядку спадкування, усунення перешкод у користуванні майном,

за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 лютого 2011 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2011 року,

У липні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Луганську ради про визнання недійсними та скасування актів органу місцевого самоврядування, визнання права власності в порядку спадкування, усунення перешкод у користуванні майном.

Посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_6, яка постійно мешкала у частині будинку АДРЕСА_1 придбаного у 1968 році у ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які у 1938 році побудували його самовільно. Будинок складався з житлового будинку та прибудови.

Рішенням виконкому Жовтневої районної ради № 199/39 від 10 жовтня 1995 року зазначений будинок та житлова прибудова прийняті до експлуатації, власниками 81\100 визначено ОСОБА_7 та ОСОБА_8,. Між співвласниками вказаного домоволодіння було проведено фактичний розподіл, згідно якого його матері у користування відійшла житлова прибудова, тамбур, сарай, розташовані на земельній ділянці, яка поділена згідно порядку користування.

Рішенням виконкому Жовтневої районної ради № 8/2 від 10 січня 1996 року право власності на 81/100 часток вказаного домоволодіння визнано за ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а його матері запропоновано визнати право власності на 19/100 часток у судовому порядку, однак ОСОБА_6 це питання за життя не вирішила, що на даний момент перешкоджає позивачу встановити своє право на спадкування цього майна. Він прийняв спадщину у встановленому законом порядку.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_3 неодноразово уточнював позовні вимоги, в яких просив визнати місцем відкриття спадщини після смерті його матері будинок АДРЕСА_1; визнати право власності на будинок АДРЕСА_1 за його матір'ю ОСОБА_6; визнати недійсним та скасувати рішення виконкому Жовтневої районної ради від 10 січня 1996 року № 8/2 щодо оформлення права на 81/100 частки будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідно померлих у 1976 році та 1993 році; визнати незаконними дії, щодо оформлення в виконкомі Луганської міської ради 30 січня 1996 року свідоцтва про право власності на 81/100 частину будинку АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та скасувати реєстрацію прав в МКП Луганське БТІ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 грудня 1996 року про визнання за ОСОБА_10 права на 81/200 частку будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 1996 року та скасувати реєстрацію в бюро технічної інвентаризації; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом про визнання за ОСОБА_10 права на 81/200 частку будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_8 на підставі свідоцтва особливої власності від 30 січня 1996 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 грудня 1996 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на 81/100 частину будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рівних частках; визнати за позивачем у порядку спадкування після померлої ОСОБА_6 право власності на будинок АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_5 та ОСОБА_4 передати йому цей будинок.

Справа розглядалась судом неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 лютого 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, визнано за ОСОБА_3 право власності на 19/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, які складаються з житлової прибудови А-1-1, тамбура а-2, огорожі №1, № 3 у порядку спадкування за законом після смерті своєї матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, яка була власницею цієї частки нерухомості на підставі домашньої угоди, та спадщина після смерті якої відкрилася за зазначеною адресою, при цьому розмір часток співвласників підлягає перерахунку та уточненню у встановленому законом порядку. Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні належним йому на праві власності майном, а саме: 19/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, які складаються з житлової прибудови А-1-1, тамбура а-2, огорожі №1, № 3. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2011 року рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 лютого 2011 року змінено, виключено із резолютивної частини рішення слова та цифри: "які складаються з житлової прибудови А-1-1, тамбура а-2, огорожі №1, №3; при цьому розмір часток співвласників підлягає перерозподілу та уточненню у встановленому законом порядку". В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просять скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що у 1938 році ОСОБА_7 та ОСОБА_8 самовільно побудували на земельній ділянці будинок АДРЕСА_1, у подальшому до цього будинку було зведено житлову прибудову та господарські споруди. Зазначена житлова прибудова з частиною господарських споруд кілька разів перепродавалася за домашніми угодами і у 1968 році її придбала мати позивача ОСОБА_6, у 1976 році помер ОСОБА_7, у 1993 році померла ОСОБА_8, однак за їх життя вказаний будинок із прибудовою та господарські споруди у експлуатацію прийнято не було та право власності, ні ОСОБА_7, ОСОБА_12 ні ОСОБА_6 на вказану частину будинку належним чином оформлено не було. У 1995 році спадкоємець померлих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - їх син ОСОБА_10, разом з матір'ю позивача ОСОБА_6, звернулися до відповідача виконкому Жовтневої районної ради стосовно прийняття вказаного домоволодіння до експлуатації, і рішенням виконкому Жовтневої районної ради від 10 жовтня 1995 року № 199/39 вказане домоволодіння прийнято в експлуатацію. Після чого за зверненням того ж спадкоємця на підставі розрахунку реальних та ідеальних часток, з якими мати позивача ОСОБА_6 була згодна, рішенням виконкому Жовтневої районної ради від 10 січня 1996 року №8/2 було визнано право власності на 81/100 частку вказаного домоволодіння, до яких згідно розрахунку реальних та ідеальних часток входять: житловий будинок А-1, тамбур а, тамбур а-1, сарай К, сарай М. сарай Р. літня кухня Б. сарай С, бесідка В, вбиральня У, огорожа №1,№4 за ОСОБА_7 та ОСОБА_9, щодо оформлення права власності матері позивача ОСОБА_6 на частку 19/100 до яких згідно того ж розрахунку реальних та ідеальних часток приміщень входять: житлова прибудова А-1 -1, тамбура а-2, сарай Г, вбиральня У-1, огорожі №2,№3, було рекомендовано звернутися до суду.

На ім'я померлих ОСОБА_7 та ОСОБА_12 було видано свідоцтво про право власності, виконкомом Луганської міської ради 30 січня 1996 року. У подальшому їх спадкоємець ОСОБА_10 отримав свідоцтва про право на спадщину, від 6 грудня 1996 р., у 3-ій Луганській Держнотконторі за ним визнано право власності на 81/200 частку будинку АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 1996 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10, який посвідчено 3-ю Луганською Держнотконторою р. №1-2834, продав цю частку ОСОБА_13, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року і після її смерті на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 20 лютого 2003 року 3 Луганською Держнотконторою р. №2-120, власниками стали відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рівних частках – тобто по 81/200 частки.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1, рішеннями виконавчого комітету Жовтневої райради, свідоцтвами про право на спадщину, розрахунками МКП БТІ м.Луганська реальних та ідеальних часток приміщень договором купівлі-продажу, тощо.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при розгляді даної справи для визначення правовідносин необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР (1540-06) 1963 року (далі ЦК), оскільки спірні правовідносини, виникли набрання чинності ЦК України (435-15) , який введений в дію з 1 січня 2004 року.

Задовольняючи позовні вимоги позивача частково та визнаючи за ним право власності на 19\100 частин будинку по АДРЕСА_1, суд першої інстанції та апеляційний суд не звернули увагу на те, що померла мати позивача ОСОБА_6 не мала правоустановчих документів на спірне домоволодіння, тобто не була власником майна, а позивач в своїх позовних вимогах ставив питання про визнання за померлою ОСОБА_6 право власності на спірну 19\100 частин будинку по АДРЕСА_1 .

Відмовляючи в задоволенні цих вимог, суд визнавши за позивачем право власності на спірну частину будинку у порядку спадкування, не звернув увагу на те, що відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входить усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Але суди в повній мірі не встановили дійсні обставини по справі, не перевірили, чи дотримані позивачем вимоги ст.ст. 1268, 1269 ЦК України, щодо прийняття спадщини, оскільки спадкова справа судам не витребовувалась, не перевірено, чи прийняв позивач спадщину чи подав своєчасно заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності за ОСОБА_6 на 19\100 частини будинку по АДРЕСА_1 судом застосовані ст.ст. 316, 317, 325, 328, 392 ЦК України в редакції 2004 року, що хоча правовідносини виникли до набрання чинності зазначених норм права. А тому судом невірно застосовані норми матеріального права.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згідно данних домової книги, померла ОСОБА_14 була зареєстрована та проживала в будинку АДРЕСА_2. Договір купівлі продажу прибудови в 1968 році, укладений ОСОБА_6 та ОСОБА_16 стосується будинку по АДРЕСА_2 доводи позивача про те, що спірним є саме будинок, який мав нумерації в різні часи № 14, 16, 16-Г, належним чином судом не перевірені, хоча таке клопотання представником позивача заявлялось. Крім того, суди не звернули увагу на заяви ОСОБА_6, де вона зазначала адресу свого проживання по АДРЕСА_2, подала заяву про відмову від користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 оскільки в її користуванні знаходиться земельна ділянка по АДРЕСА_2.

Апеляційний суд у своєму рішенні не застосував положення чинного законодавства та законодавства УРСР щодо чинності домашньої угоди і не дав жодної оцінки доводам щодо відсутності правових підстав для задоволення позову внаслідок недійсності підстав набуття права власності на частину домоволодіння за адресою спірного будинку.

Визнаючи позивача спадкоємцем спірної частки (19/100) домоволодіння, що належали його матері як власниці нерухомого майна за домашнім договором купівлі-продажу, суд першої та апеляційної інстанції не врахував положення ст.ст. 47, 48, 227 ЦК УРСР в редакції 1963року, разом з цим вказана угода не визнана дійсною.

Разом з тим постановлюючи рішення та відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Жовтневої районної ради від 10 січня 1996 року № 8/2 щодо оформлення права на 81/100 частки будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідно померлих у 1976 році та 1993 році; визнання незаконними дії, щодо оформлення в виконкомі Луганської міської ради 30 січня 1996 року свідоцтва про право власності на 81/100 частину будинку АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та про скасувати реєстрацію прав в МКП Луганське БТІ; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 грудня 1996 року про визнання за ОСОБА_10 права на 81/200 частку будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 30 січня 1996 року та скасування реєстрації в бюро технічної інвентаризації; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом про визнання за ОСОБА_10 права на 81/200 частку будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_8 на підставі свідоцтва особливої власності від 30 січня 1996 року; визнання недійсним договір купівлі-продажу від 11 грудня 1996 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на 81/100 частину будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рівних частках постановлено у відповідності до вимог діючого законодавства України позивачу відмовлено у задоволенні цих вимог правильно, тому що його права щодо майна відповідачів, а саме 81\100 частин будинку АДРЕСА_1 на майнові права позивача не впливають.

Оскільки судами допущені порушення норм матеріального права, не з’ясовані та не перевірені всі доводи позивачки, що призвело до неправильного вирішення спору, рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав ч.2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336, ст. 344, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 – задовольнити частково.

Скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 лютого 2011 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2011 року в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_3 на 19\100 частини будинку АДРЕСА_1 і справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, в інший частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.