Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О. Суддів: Дем'яносова М.В., Касьяна О.П., Коротуна В.М., Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ЧКОБТІ, про визнання недійсними договорів, за касаційними скаргами ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 29 серпня 2013 року,

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ЧКОБТІ, про визнання недійсними договорів.

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що 13 жовтня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було підписано договір позики на суму 280000,00 грн. В забезпечення договору позики між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з одного боку та ОСОБА_9 з іншого було підписано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачам на праві спільної сумісної власності.

Посилаючись на те, що гроші за договором позики вони не отримували та не мали наміру продавати спірну квартиру, позивачі просили суд визнати недійсними вказані договори, як такі, що вчинені внаслідок обману.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2013 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 29 серпня 2013 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2013 року.

Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано удаваним договір купівлі-продажу спірної квартири від 13 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Зазначено про укладення між сторонами договору іпотеки.

Визнано недійсним договір іпотеки від 13 жовтня 2011 року, що укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Витребувано у ОСОБА_10 спірну квартиру АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

В решті позову відмовлено.

У касаційних скаргах заявники порушують питання про скасування рішення апеляційного суду Чернівецької області від 29 серпня 2013 року і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Судами встановлено, що 13 жовтня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було підписано договір позики, за змістом якого до укладення цього договору ОСОБА_6 (позичальник) отримала від ОСОБА_9 (позикодавця) у власність грошові кошти у сумі 280000,00 грн, що еквівалентно 35000,00 доларів США, на строк до 20 квітня 2012 року.

Відповідно до пункту 11 вказаного договору позики на вимогу позикодавця у якості забезпечення виконання зобов'язань за даним договором позичальник передав позикодавцю право власності на квартиру АДРЕСА_1, шляхом укладення договору купівлі-продажу.

13 жовтня 2011 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (продавці) з одного боку та ОСОБА_9 (покупець) з іншого було підписано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачам на праві спільної сумісної власності.

З матеріалів справи також вбачається, що 20 квітня 2012 року ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_10 придбав квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав № 34527205 від 18 червня 2012 року право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_10

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено, що укладення оспорених договорів стало результатом їх обману або тиску на них відповідачами. Тому суд вважав, що при укладенні договорів позики та купівлі-продажу від 13 жовтня 2011 року у позивачів було вільне волевиявлення на їх укладення, яке відповідало їх внутрішній волі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи у справі нове рішення, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про недоведеність вчинення спірних договорів під впливом обману. Однак, задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу від 13 жовтня 2011 року є удаваним та таким, що приховує договір застави нерухомого майна (договір іпотеки). При цьому, суд апеляційної інстанції вважав за можливе визнати недійсним договір іпотеки від 13 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки він не відповідає вимогам щодо істотних умов іпотечного договору, які визначені у статті 18 Закону України "Про іпотеку", та витребувати спірну квартиру у ОСОБА_10

Проте, з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 просили суд визнати недійсними договори позики та купівлі-продажу від 13 жовтня 2011 року, як такі, що вчинені внаслідок обману.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У порушення статті 11 ЦПК України суд апеляційної інстанції, визнаючи договір купівлі-продажу від 13 жовтня 2011 року удаваним та зазначаючи про укладення між сторонами договору іпотеки, вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) зокрема, для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Натомість, відповідно до статті 665 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Як вбачається з оскаржуваного договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2011 року, який посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_13, позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 продали, а відповідач ОСОБА_9 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1.

Пунктом 3 вказаного договору купівлі-продажу визначено, що за погодженням сторін продаж квартири здійснюється за 51191,00 грн, які отримані продавцями у відповідних частках від покупця до підписання даного договору.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у порушення статей 213, 214, 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, зокрема, не звернув уваги на те, що укладений між сторонами договір від 13 жовтня 2011 року відповідає вимогам, які визначені для укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, а тому дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання спірного договору купівлі-продажу договором іпотеки та його скасування, чим вийшов за межі позовних вимог.

Разом з тим, не можна погодитись з рішенням суду першої інстанції про відмову у позові, оскільки дане судове рішення не відповідає вимогам, що встановлені до змісту мотивувальної частини рішення суду, що закріплені у пункті 3 статті 215 ЦПК України.

Так, у мотивувальній частині рішення мають зазначатися мотиви, з яких суд вважає встановленими наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення сторін у справі з посиланням на закон, на підставі якого вирішено справу, а також процесуальний закон, яким суд керувався при її вирішенні. Тобто у цій частині рішення має міститися мотивоване обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті справи, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

У порушення вказаних вимог закону, суд першої інстанції не дав оцінку всім доводам сторін та доказам, які містяться у матеріалах справи, з посиланням на закон, на підставі якого вирішено спір, а обмежився лише висновком відносно того, що оспорені договори укладені в результаті вільного волевиявлення з боку позивачів.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 29 серпня 2013 року підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_10 та ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 29 серпня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.