2а-3892/11/2170 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - 07.12.2016 Прийняття

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області від 10.05.2011 № 0024651701/0.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 постанову суду першої інстанції скасовано; в задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу позивача до суду не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач супровідним листом від 04.05.2011 направив до податкового органу декларацію про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2010 року або за інший період звітного року, згідно якої задекларував дохід в сумі 7 998,63 грн., отриманий ним у 2010 році внаслідок продажу легкового автомобіля, та визначив податок з доходів фізичних осіб в розмірі 79,99 грн., що складає 1 % від задекларованої суми доходу.

Відповідно до квитанції від 04.05.2011 позивачем сплачений податок з доходів фізичних осіб у сумі 79,99 грн.

За результатами перевірки поданої позивачем податкової декларації, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.05.2011 за № 0024651701/0 яким визначено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна в сумі 1 199,79 грн.

Підставою нарахування позивачу податкового зобов'язання в сумі 1 199,79 грн. є порушення п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", згідно якого дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою податку у розмірі 15 відсотків від об'єкта оподаткування. Оскільки отриманий позивачем доход у 2010 році на суму 7 998,63 грн., то позивачем занижено розмір ставки оподатковування вказаного доходу за 2010 рік на суму 1 119,79 грн. (7998,63 х 15 %).

В даному випадку спірним є питання який із законодавчих актів застосовувати до спірних правовідносин, а саме: Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) чи Податковий кодекс України (2755-17) , оскільки продаж автомобіля відбувся у 2010 році, а подача декларації про доходи та сплата податку з доходів фізичних осіб були у 2011 році.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем декларування своїх доходів та сплата податку з доходів фізичних осіб були здійсненні в період чинності Податкового кодексу України (2755-17) , тому до вказаних правовідносин слід застосувати відповідні норми Податкового кодексу України (2755-17) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що розмір сплати зазначеного податку у 2010 році регламентувався Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , тому висновок податкового органу про необхідність сплати позивачем податку на доходи фізичних осіб за ставкою 15% є правомірним, а Податковий кодекс України (2755-17) набрав чинності тільки з 2011 року.

Однак, суд касаційної інстанції зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, з огляду на наступне.

Правовідносини у сфері оподаткування податком з доходів фізичних осіб до 01.01.2011 регулював Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) .

З 01.01.2011 такі правовідносини регулює Податковий кодекс України (2755-17) .

Тобто, дохід, отриманий фізичною особою у 2010 році, підлягав оподаткуванню за правилами та ставками, визначеними нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , незалежно від того, що декларації про майновий стан і доходи фізичними особами надавались у 2011 році. При цьому, терміни подачі декларації про майновий стан і доходи та порядок і терміни сплати податку визначаються відповідно до положень Податкового кодексу України (2755-17) .

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , однак не врахував наступного.

Згідно з п. 1.2 ст. 1 зазначеного Закону дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Оподаткування операцій з продажу легкового автомобіля здійснюється в порядку встановленому ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", у відповідності до вимог п. 12.1 якої дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.

Як виняток із пункту 12.1 цієї статті при продажу одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою в розмірі 1 відсотка від вартості такого об'єкта рухомого майна за умови сплати (перерахування) ним суми державного мита до бюджету або суми плати нотаріусу за нотаріальне посвідчення відповідного договору до такого посвідчення. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одного із зазначених об'єктів, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (п. 12.2 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб").

Судами попередніх інстанцій не встановлено чи продаж автомобіля позивачем здійснено один раз протягом звітного податкового року для застосування 1 відсотка при дотриманні вимог п. 12.2 ст. 12 вказаного Закону, в зворотному випадку до вказаних правовідносин підлягають застосуванню положення п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" із ставкою податку 15% від об'єкта оподаткування.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.