6-21965св11 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 21.12.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі – ВАТ "Державний ощадний банк України") до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5 - на заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 7 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2011 року,

У грудні 2009 року ВАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 3 липня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір відновлювальної кредитної лінії, за яким останній передано 485 870 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 19,5 відсотків річних та остаточним строком повернення 23 червня 2018 року. У забезпечення виконання зобов’язань за договором цього ж дня між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір та передано ним в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 з визначенням її договірної вартості у сумі 694 100 грн. ОСОБА_4 належним чином не виконує умови договору, внаслідок чого станом на 27 листопада 2009 року має заборгованість за кредитним договором на загальну суму 550 016 грн. 91 коп. У зв’язку із цим на підставі ст. 526, 530, 611, 625, 1048- 1057 ЦК України, ст. ст. 3, 7, 11, 33, 39 Закону України "Про іпотеку", позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, та задовольнити за рахунок реалізації цього майна грошові вимоги ВАТ "Державний ощадний банк України" у розмірі 550 016 грн. 91 коп., стягнути з ОСОБА_3 понесені судові витрати.

Заочним рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 7 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2011 року, позов ВАТ "Державний ощадний банк України" задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки – на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,40 кв.м, що належить ОСОБА_3, та задоволено за рахунок реалізації цього майна грошові вимоги ВАТ "Державний ощадний банк України" у розмірі 550 016 грн. 91 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 – ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ВАТ "Державний ощадний банк України", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_4 не виконала прийняті на себе зобов’язання за договором відновлюваної кредитної лінії та допустила заборгованість, яка станом на 27 листопада 2009 року становить 550 016 грн. 19 коп. У зв’язку із чим необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки. При цьому апеляційний суд зазначив, що вимоги чинного законодавства не містять норми, що забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки у разі проживання чи реєстрації там неповнолітніх дітей.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 3 липня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4 укладено договір відновлювальної кредитної лінії, за яким останній передано 485 870 грн.; сторони погодили сплату процентів за користування кредитом у розмірі 19,5 відсотків річних та дату остаточного погашення кредиту – не пізніше 23 червня 2018 року.

3 липня 2008 року з метою забезпечення належного виконання зобов’язання ОСОБА_4, що випливає з кредитного договору, ОСОБА_3 передав у іпотеку, а ВАТ "Державний ощадний банк України" прийняв у іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. При цьому вартість предмету іпотеки сторони визначили у сумі 694 100 грн.

Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки або особи, які їх замінюють, без дозволу опіки та піклування, відповідно до ст. 177 СК України, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" та ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням.

Як убачається із матеріалів справи, при укладенні іпотечного договору була надана довідка Ф. № 3 про склад зареєстрованих і проживаючих у вищевказаній квартирі, згідно якої в ній зареєстровано троє повнолітніх осіб (а.с. 21).

Разом із тим на аркушах справи 137-138 містяться суперечливі відомості, викладені у довідках Ф. № 3 про склад проживаючих у вказаній квартирі. Так, відповідно до довідки Ф. № 3, виданої КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" ВСП "Відрадненський" від 25 серпня 2010 року, на вказаній житловій площі проживає та зареєстрований з 5 червня 2007 року син відповідача ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а у довідці від 11 червня 2008 року він не значиться зареєстрованим.

За таких обставин, суд першої інстанції без урахування всіх обставин справи, зокрема, з’ясування фактичного проживання неповнолітнього ОСОБА_6 на момент укладення іпотечного договору, та перевірки суперечливих відомостей, викладених у довідках Ф. № 3, передчасно прийшов до висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Кодексу; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Іпотечним договором від 3 липня 2008 року сторонами узгоджено конкретну вартість предмета іпотеки в національній валюті.

Проте суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, з висновком якого погодився й апеляційний суд, у повній мірі не врахували положення ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", умови договору іпотеки (п. 1.4) щодо визначення вартості предмета іпотеки та не зазначили в резолютивній частині рішення вимоги, передбачені вказаним Законом (898-15) (початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації та ін.).

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.