Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

О.А. Матвєєва, Г.В. Юровська,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до акціонерного товариства інноваційний банк "УкрСиббанк" в особі Херсонського управління акціонерного товариства інноваційний банк "УкрСиббанк", ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору поруки припиненим та таким, що підлягає розірванню, за касаційною скаргою акціонерного товариства інноваційний банк "УкрСиббанк" на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 1 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 5 квітня 2011 року,

20 квітня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до АКІБ "УкрСиббанк", який є правонаступником ПАТ "УкрСиббанк" про визнання договору поруки припиненим та таким, що підлягає розірванню, посилаючись на те, що 20 квітня 2007 року в забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов’язань по кредитному договору № 11145479000 ОСОБА_3 . виступив поручителем за зобов’язаннями, що виникають з умов зазначеного кредитного договору. 18 липня 2008 року відповідач без його згоди змінив умови кредитного договору, збільшивши передбачену договором процентну ставку з 13,5 % до 15,5 % річних, чим збільшив обсяг відповідальності поручителя, у зв’язку з чим та на підставі чч. 1,4 ст. 559 ЦК України просив визнати припиненим договір поруки та розірвати його.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 1 липня 2010 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим та таким, що підлягає розірванню задоволено: визнано договір поруки № НОМЕР_1 від 20 квітня 2007 року, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 припиненим; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 5 квітня 2011 року, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 1 липня 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі акціонерне товариство інноваційний банк "УкрСиббанк" порушує питання про скасування судових рішень в частині задоволення позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що 20 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 11145479999, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати позичальнику, а позичальник зобов’язався прийняти і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 20 000 доларів США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, визначених договором.

Згідно із п. 1.3.1 укладеного кредитного договору за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється в розмірі 13,5 %. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору.

Крім того, у п. 1.3.2 договору сторони погодили, що за умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених ч. 1 п. 5.2 договору.

У забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_5 за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до пункту 1.1 якого поручитель зобов’язався перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов’язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Пунктом 1.2 договорів поруки сторони підтвердили, що поручителю добре відомі всі умови кредитного договору.

Крім того, у п.1.3 договорів поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, у тому числі за повернення основної суми боргу, сплату процентів за використання кредитних коштів, відшкодування можливих збитків, сплату пені і інших штрафних санкцій, умовами основного договору.

Проте, у п. 2.1 договору поруки сторони передбачили, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, унаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під згодою розуміється як візування змін в кредитний договір поручителем, так і отримання згоди обміну листами, факсимільними повідомленнями .

Однак, у п. 3.2 договору поруки сторони обумовили, що підставою припинення договору поруки є припинення всіх зобов’язань позичальника по кредитному договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач у порушення п. 2.1. договору поруки без отримання згоди поручителя змінив умови кредитного договору, збільшив процентну ставку за користування кредитними коштами з 13,5 % до 15,5 % річних, що призвело до збільшення відповідальності поручителя та відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення договору поруки.

Проте, погодитись з такими висновками судів не можна .

Так, відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Згідно з ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведених належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

При цьому обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення яких здійснює поручитель.

Проте, суд, ухвалюючи рішення про визнання договору поруки припиненим, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України на вищезазначені норми закону уваги не звернув, належним чином не з’ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; не встановив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються, що має суттєве значення для правильного вирішення спору та ухвалив своє рішення лише на припущеннях про те, що зміна основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну призвела до збільшення зобов’язання поручителя.

При цьому, суд не звернув уваги на те, що обсяг зобов’язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язання боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, зокрема, що відповідно до п. 1.3.1 та п. 5.2 кредитного договору сторони погодили, що банк може змінити розмір процентної ставки, а згідно з п. 1.2 договору поруки поручитель на добровільних засадах зобов’язався відповідати перед банком за виконання позичальником усіх його зобов’язань в повному обсязі, що виникли з кредитного договору як існуючих на час укладення договору поруки так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, а також підтвердив, що йому добре відомі усі умови кредитного договору.

Не надано судом належної оцінки й поясненням представника банку про те, що зміна процентної ставки для позичальника по кредитному договору була проведена відповідно до умов укладеного кредитного договору і полягала у збільшенні розміру самої ставки, при цьому не відбулось зміни загальних умов договору про оплатність кредитного договору та необхідність проводити оплату за користування кредитними коштами й відповідно не змінились викладені у договорі умови, а відбулась лише реалізація механізму збільшення плати за кредит на умовах, що погоджені сторонами кредитного договору й відповідно не було встановлено нових чи додаткових зобов’язань позичальника і поручителя, й відповідно не вирішено питання про те, чи можуть умови кредитного договору, які передбачають підвищення процентної ставки за кредитом вважатися такими, що збільшують обсяг відповідальності поручителя; крім того, підписуючи договір поруки, поручитель погодився з умовами основних договорів щодо збільшення розміру процентної ставки та зобов’язався перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов’язань в повному обсязі, зокрема: як тих, що виникли з кредитного договору, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Крім того, згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором

Проте такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, законодавством України не передбачено.

Припинення правовідношення застосовується, як правило у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов’язків і до них відносяться позови про розірвання цивільно-правових договорів, про визнання угоди такою, що не підлягає виконанню тощо.

Таким чином, припинення правовідносин (зобов’язань) здійснюється у спосіб визначений договором чи законом

Проте суд, вирішуючи справу не встановив, чи вірно ОСОБА_3, ОСОБА_4 обрано спосіб захисту порушеного права та чи може позовна вимога про припинення договору поруки в судовому порядку вважатись визначеним ст. 16 ЦК України способом захисту порушених прав, чи передбачає такий спосіб припинення договору поруки укладений між сторонами договір.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

Оскільки судами допущені порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу акціонерного товариства інноваційний банк "УкрСиббанк"задовольнити частково.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 1 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 5 квітня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.