Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 7 червня 2011 року,

У червні 2010 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення. В обґрунтування позову зазначала, що з ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який у 1995 році розірвано та у 1997 році вона отримала свідоцтво про розірвання шлюбу. За договором купівлі-продажу від 5 серпня 1999 року вона придбала квартиру АДРЕСА_1 і ця квартира належить їй на праві власності.

Після придбання квартири вони з відповідачем помирились та вона погодилась на те, щоб він проживав у належній їй на праві власності квартирі, де останній і був зареєстрований. Проте, ОСОБА_4, проживаючи у спірній квартирі поводить себе по відношенню до неї агресивно, зловживає спиртними напоями, чим робить співжиття у квартирі неможливим. Вважає, що такі дії відповідача є підставою для його виселення без надання іншого жилого приміщення відповідно до вимог ст.ст. 116. 117 ЖК України (5464-10) , у зв’язку з чим просила виселити відповідача з квартири без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою Нетішинського міського суду від 13 липня 2010 року до участі в справі в якості третьої особи на стороні позивача залучено ОСОБА_5

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 9 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 7 червня 2011 року рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 9 листопада 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено: виселено ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення та стягнуто судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі помилково скасованого рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про виселення відповідача, апеляційний суд виходив з того, що відповідач систематично порушує правила співжиття, чим робить неможливим подальше проживання позивачки з ним в одній квартирі, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності; крім того, вжиті щодо відповідача заходи впливу не дали позитивних результатів, у зв’язку з чим він відповідно до вимог ст. 116 ЖК України підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Одночасно апеляційний суд зазначив, що ст. 157 ЖК України до спірних правовідносин не застосовується, оскільки відповідач не є членом сім’ї власника квартири.

Проте, повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Власник майна, як зазначено у ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однак, частиною першою ст. 165 ЖК України передбачено, що члени сім’ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Крім того, відповідно до вимог ст. 74 СК України чоловік та жінка можуть створить сім’ю, не укладаючи шлюб.

Судом установлено, що відповідач є колишнім чоловіком позивачки та вселився до спірної квартири у встановленому законом порядку і за згодою позивачки й відповідно набув прав і обов’язків, передбачених ст. 156 ЖК України.

Підстави виселення членів сім’ї (колишніх членів сім’ї) власника будинку передбачені статтею 157 ЖК України та частиною першою ст. 116 ЖК України.

Зокрема, виселення відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України може мати місце, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультативними, виселення винних на вимогу власника або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, для застосування норми цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Під заходами впливу мається на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів тощо.

Так, звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_3 не заперечувала того факту, що після розлучення з відповідачем їхні стосунки поліпшились, вони помирились та продовжували спільне життя та ведення спільного господарства та за її згоди він був вселений до спірної квартири і зареєстрований у ній, проте у зв’язку з тим, що останнім часом їх спільне життя неможливе через його негативну поведінку та зловживання спритними напоями, просила виселити його з квартири на підставі ст. ст. 116, 117 ЖК України.

Проте, апеляційний суд, вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 на підставі ст. 116 ЖК України, у порушення вимог ст. 213- 215, 303, 309, 316 ЦК України на вищезазначені норми закону уваги не звернув, не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки суду першої інстанції, а також не встановив та не зазначив у чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом неправомірно відмовлено, та виселяючи відповідача із спірної квартири помилково виходив з того, що він не є членом сім’ї позивачки та норми ст. 157 ЖК України на спірні правовідносини не поширюються.

При цьому суд не врахував того, що в розумінні вимог ст. 64 ЖК України членами сім’ї власника будинку (квартири) окрім дружини власника, їх дітей і батьків також може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із власником і ведуть з ним спільне господарство та припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням й відповідно до цього належним чином не визначився з правовим статусом відповідача, а також не звернув уваги на те, що хоча відповідач і був колишнім чоловіком позивачки, проте на протязі тривалого часу проживав у спірній квартирі як член її сім’ї, оскільки після розлучення сторони продовжували спільно проживати та вести спільне господарство та фактично перебували у шлюбних відносинах, чого не заперечує й сама позивачка, тому позбавлення його житла можливе лише на підставі вимог ст. 157 ЖК України.

Крім того, залишено без належної уваги суду пояснення відповідача про те, що він має право користування спірною квартирою, оскільки вона була придбана у період їхнього спільного з позивачкою проживання та є їхньою спільною сумісною власністю, у зв’язку з чим на розгляді у Нетішинському міському суду Хмельницької області знаходиться цивільна справа за його позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири спільною сумісною власністю та встановлення порядку користування цією квартирою, рішення по якій на час розгляду зазначеної справи ще не прийнято.

Виселяючи відповідача із спірної квартири, апеляційним судом також не у повній мірі з’ясовано питання щодо систематичності порушення відповідачем правил співжиття та з урахуванням вимог ст. 116 ЖК України не надано належного обґрунтування щодо не взяття до уваги наданих відповідачем постанов про відмову в порушенні щодо нього кримінальної справи від 23 вересня 2010 року, від 14 вересня 2011 року, від 5 листопада 2010 року, в яких вказано про те, що зазначені позивачкою факти щодо його неналежної поведінки не підтверджені, а також належним чином не з’ясовано питання про те, чи можуть бути існуючі між сторонами сварки щодо відсутності коштів та поділу майна доказом систематичного порушення відповідачем правил співжиття й відповідно підставою для його виселення.

Оскільки судом апеляційної інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду слід скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 7 червня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.