Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Форум" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛЄУМ" про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Банк Форум", приватного нотаріуса ОСОБА_5, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛЄУМ", ОСОБА_3 про визнання припиненим договору іпотеки; за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Банк Форум", приватного нотаріуса ОСОБА_5, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛЄУМ", про визнання припиненим договору іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк Форум" на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 4 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 21 червня 2011 року,

У березні 2010 року ПАТ "Банк Форум" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому зазначало, що відповідно до кредитного договору № 0248/07/07 –КІЛ від 6 листопада 22007 року та додаткових угод до нього АКБ "Форум", правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум", ТОВ "ОЛЄУМ" надано кредитні кошти у формі відкличної відновлювальної кредитної лінії в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 1 750 000 грн. строком до 4 листопада 2009 року; за користування кредитними коштами встановлена плата в розмірі 27 % річних.

У забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "ОЛЄУМ" за кредитним договором, 6 листопада 2007 року укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43.1 кв.м. Крім того, у забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань по поверненню кредиту 6 листопада 2007 року між банком і ОСОБА_4 також укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_4 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 86, 32 кв.м.

31 жовтня 2010 року банком дана згода ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ТОВ "ОЛЄУМ" на об’єднання двох квартир та переоформлення документів за умови оформлення об’єднаних квартир в іпотеку банку.

Проте, відповідачі, здійснивши об’єднання двох квартир в одну та отримавши у лютому 2010 року свідоцтво про право приватної спільної часткової власності, новостворений об’єкт нерухомого майна в іпотеку банку не передав та не вніс змін до іпотечних договорів.

З наданого свідоцтва про право власності від 5 лютого 2010 року та технічного паспорта, виготовленого ЗМБТІ від 15 жовтня 2008 року з поточними змінами станом на 12 лютого 2010 року на квартиру АДРЕСА_1 факту знищення квартири не виявлено; між квартирами з’явився прохід та вхід з під’їзду здійснено через квартиру 153, тому вважають що відповідачі провели реконструкцію перестінку між квартирами, не змінюючи її цільового призначення та самого предмета іпотеки.

Вважаючи, що предмет іпотеки не було знищено, він зберігся за вказаною адресою, вони мають право іпотеки на квартиру АДРЕСА_1, яка виникла унаслідок реконструкції двох квартир № 152 та № 153, що були предметом іпотеки.

Оскільки станом на 18 квітня 2011 року заборгованість ТОВ "ОЛЄУМ" по кредитному договору не погашена і складає - 2 200 688 грн. 23 коп., банк просив у рахунок погашення заборгованості товариства за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру – 153, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У березні 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не погоджуючись із заявленим позовом, звернулись до суду із зустрічним позовом, в якому просили визнати припиненими договори іпотек, а також зняти заборону на відчуження нерухомого майна та виключити його з реєстру іпотек.

В обґрунтування позову зазначали, що 6 листопада 2007 року між банком та ними укладені іпотечні договори на квартири АДРЕСА_1 Вважають, що іпотека припинилась, оскільки передані в іпотеку квартири були об’єднані в одну, у наслідок чого було створено один об’єкт нерухомого майна – квартиру № 153, яка в свою чергу є новоствореною квартирою та в іпотеку банку не передавалась.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 4 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21 червня 2011 року, в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Банк Форум", приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання припиненим договору іпотеки задоволено: припинено договір іпотеки від 6 листопада 2007 року, укладений між публічним акціонерним товариством "Банк Форум" та ОСОБА_4, зареєстрований приватним нотаріусом в реєстрі за № 6847; зобов’язано приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 зняти заборону на відчуження нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_2 та виключити запис за порядком номером 591 від 6 листопада 2007 року про заборону відчуження.

Зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання припиненим договору іпотеки задоволено: припинено договір іпотеки, укладений 6 листопада 2007 року між публічним акціонерним товариством "Банк Форум" та ОСОБА_3, зареєстрований приватним нотаріусом в реєстрі за № 6856; зобов’язано приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 зняти заборону на відчуження нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 та виключити запис за порядком номером 593 від 6 листопада 2007 року про заборону відчуження.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство"Банк Форум" порушує питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольняючи зустрічні позовні вимоги про припинення іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки предмет іпотеки за іпотечними договорами, а саме квартири № 152 та № 153 було знищено шляхом об’єднання в одну п’ятикімнатну квартиру загальною площею 129, 42 кв.м та у порушення вимог ст. 19 Закону України "Про іпотеку" ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4 зміни щодо реконструкції предметів іпотеки до іпотечного договору не внесені, а також не відбулося нотаріального посвідчення цих змін, а внаслідок реконструкції квартири відбулась втрата предметів іпотеки, - їх знищення, відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека є припиненою.

Проте, погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені та встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанції не відповідають

Звертаючись до суду, банк, посилався на те, що оскільки ТОВ "ОЛЄУМ" були порушені умови кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів разом з нарахованими процентами, унаслідок чого утворилась заборгованість, то наявні підстави для задоволення вимог за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" в становлено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Як визначено ч. 1 ст . 33 Закону України "Про іпотеку" (898-15) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст . 599 ЦК України (435-15) , зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" визначено перелік підстав для припинення іпотеки, зокрема: іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону (898-15) ; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі, якщо іпотекодавець не відновив її.

Під знищенням майна розуміється приведення його у повну непридатність для використання за цільовим призначенням.

Внаслідок знищення майна воно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Проте, визнаючи іпотеку припиненою та відмовляючи у зверненні стягненні на предмет іпотеки, суди у порушення вимог ст. ст. 213- 214 ЦПК України на вищезазначені норми закону уваги не звернули, у достатньому обсязі не визначилися із характером спірних правовідносин та поспішно дійшли висновку про те, що унаслідок проведеної відповідачами реконструкції квартир № 152 та № 153, що призвело до їх об’єднання та утворення однієї квартири № 153, відбулося знищення (втрата) переданої в іпотеку будівлі, і що саме це є підставою для припинення зобов’язань за зазначеним вище договором.

При цьому, суд, встановивши, що основне зобов’язання між сторонами не виконано, продовжує існувати та заборгованість не погашена, а відповідно до вимог чинного законодавства зобов’язання вважається припиненим його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), визнав іпотеку припиненою, не звернув при цьому уваги на те, що перелік підстав та випадків припинення забезпечення виконання основного зобов’язання нерухомим майном (іпотекою) визначені нормами ст. 593 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку", і зокрема: така підстава як знищення (втрата) переданої в іпотеку будівлі, якщо іпотекодавець не відновив її, можлива лише при повному знищенні майна, тобто втраті предмету іпотеки та неможливості його подальшого використання за цільовим призначенням, й відповідно вирішуючи справу належним чином не встановив чи дійсно предмет іпотеки знищено та спірні квартири є такими, що приведені у повну непридатність для використання за цільовим призначенням і нерухоме майно перестало існувати або повністю втратило свою цінність.

Крім того, заперечуючи проти позову, представник банку неодноразово наголошував на тому, що предмет іпотеки - квартири не знищені, лише відбулась їх реконструкція, зокрема реконструкція перестінку між квартирами, не змінилося їх цільового призначення, тому предмет іпотеки зберігся і знаходиться за тією ж адресою, що й зазначена в іпотечних договорах і підстави для припинення іпотеки у зв’язку із втратою предмету іпотеки відсутні.

Проте, цим поясненням представника банку суд належної оцінки в розумінні ст. 212 ЦК України не дав й відповідно належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та наявність підстав для припинення іпотеки.

Крім того, відповідно до ст . 4 ЦПК України (1618-15) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься в ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Проте, такого способу захисту, як припинення в судовому порядку іпотеки у зв’язку із знищення (втратою) переданої в іпотеку будівлі, якщо іпотекодавець не відновив її законодавством України не передбачено. Не передбачає такого способу припинення іпотеки і укладений сторонами договір іпотеки.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

Оскільки судами допущені порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Форум" задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 4 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 21 червня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.