Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,

Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-2010" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-2010" на рішення апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2011 року,

У березні 2010 року прокурор в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-2010" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки НОМЕР_1, яка розташована на території Овідіопольської селищної ради на масиві № 25, площею 4.49 га з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії РІ № 499864, який видано на підставі розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 12 лютого 2001 року за № 87 та зареєстровано в Книзі державних актів на право приватної власності на землю.

17 серпня 2003 року ОСОБА_3 з відповідачем уклала договір оренди земельної ділянки № 57 від 15 серпня 2003 року, за умовами якого позивачка передала відповідачу належну їй земельну ділянку у користування строком на п’ять років.

Оскільки на час звернення строк дії договору закінчився, просив на підставі ст. 387 ЦК України зобов’язати відповідача повернути спірну земельну ділянку ОСОБА_3

У січня 2010 року ОСОБА_3 збільшила позовні вимоги та просила стягнути на свою користь з товариства 40 000 грн. завданої моральної шкоди.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 2 червня 2010 року позов прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах ОСОБА_3 до ТОВ "Україна-2010" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та стягнення моральної шкоди задоволено: зобов’язано ЗАТ "Україна" повернути ОСОБА_3 земельну ділянку НОМЕР_1, яка розташована на території Овідіопольської селищної ради Одеської області, на масиві № 25 площею 4,49 га та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 моральні збитки в розмірі 40 000 грн.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2011 року заочне рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 2 червня 2010 року в частині задоволення позову прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах ОСОБА_3 про стягнення з ЗАТ "Україна" моральної шкоди у розмірі 40 000 грн. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові; в решті заочне рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-2010" порушує питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, заявлені в інтересах ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки строк дії укладеного між ОСОБА_3 та товариством договору оренди земельної ділянки закінчився, спірна земельна ділянка відповідно до вимог ст. 387 ЦК України підлягає витребуванню від відповідача та поверненню її законному власнику. Крім того, незаконними діями відповідача, а саме неповерненнм по закінченню строку дії договору земельної ділянки ОСОБА_3 завдана моральна шкода, яка на підставі вимог ст. 1167 ЦК України підлягає стягненню з відповідача у розмірі 40 000 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_3 завданої моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами склались договірні відносини, тому норми ст. 1167 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються, а умовами договору не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог відповідно до положень ст. 214 ЦПК України суд повинен був вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак, постановлені судові рішення цим нормам закону не відповідають.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 31 цього Закону визначено перелік підстав припинення договору оренди земельної ділянки, зокрема: закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 34 зазначеного Закону у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов’язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов’язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Так, судами встановлено, що власником земельної ділянки НОМЕР_1, яка розташована на території Овідіопольської селищної ради Одеської області, на масиві № 25 площею 4,49 га з цільовим призначенням ведення сільськогосподарського виробництва є ОСОБА_3, її право власності є непорушним.

17 серпня 2003 року між ОСОБА_3 та ЗАТ "Україна" укладено договір оренди спірної земельної ділянки № 57, за умовами якого ОСОБА_3 передала відповідачу в користування строком на 5 років земельну ділянку НОМЕР_1 площею 4,49 га.

Строк дії укладеного між сторонами договору скінчився, відповідач відмовляється добровільно виконати вимогу ОСОБА_3 щодо повернення належної їй земельної ділянки.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, прокурор зазначав, що укладений між ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки закінчився, однак товариство відмовляється добровільно повернути спірну земельну ділянку її власнику, у зв’язку з чим посилаючись на норми ст. ст. 317, 321, 387 ЦК України просив витребувати спірну земельну ділянку з чужого незаконного володіння та повернути її законному власнику.

Проте, суд першої інстанції, у порушення зазначених правових норм та положень ст. 212, 214, 214 ЦПК України, при вирішенні справи на зазначені положення закону уваги не звернув; належним чином не визначився із характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню.

Так, задовольняючи позовні вимоги, а також встановивши, що між сторонами виникли договірні відносини, суд не звернув уваги на те, що перелік підстав припинення договору оренди земельної ділянки ( ст. 31 Закону), а також правові наслідки припинення договору оренди земельної ділянки (ст. 34 закону) регулюються спеціальними нормами права, а саме нормами Закону України "Про оренду землі" (161-14) , а також умовами укладеного між сторонами договору (а.с. 5-10) й відповідно не визначився із нормою права, яка підлягає застосуванню та помилково застосував ст. 387 ЦК України, яка на спірні правовідносини не поширюється, а також не встановив, чи є підстави для задоволення позову на підставі ст. 387 ЦК Українки.

Наполягаючи на поверненні земельної ділянки її власнику, прокурор зазначав, що підставою для цього є припинення договору оренди земельної ділянки, а саме закінчення строку, на який його було укладено, однак суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з’ясуванню обставин справи, не уточнив позовних вимоги, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема щодо уточнення позовних вимог в частині підстав заявленого позову щодо повернення спірної земельної ділянки її власнику після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки.

Оскільки судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і відповідно до ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, тому рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-2010" задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 2 червня 2010 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції .

Ухвала оскарженню не підлягає.