Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дочірній Банк Сбербанку Росії" (далі – ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії") до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2011 року,

У вересні 2010 року ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що між ЗАТ "Банк РНБ", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_7 укладено договір про відкриття кредитної лінії у розмірі 1 187 000 доларів США зі сплатою 12,55 річних, до якого вносилися зміни. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки у вигляді житлового будинку АДРЕСА_2 земельні ділянки площами 0,2500 га та 0,0712 га, розташовані за цією адресою. Також між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1. Оскільки відповідачка не виконує свої зобов’язання за кредитним договором, у результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 6 062 394, 63 доларів США 63 центи, що складає 48 009 315 грн. 55 коп., позивач просив звернути стягнення на іпотечне нерухоме майно шляхом його реалізації на публічних торгах.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що заставна вартість предметів іпотеки є значно більшою, ніж загальна сума заборгованості за процентами і пенею, та є не співмірною з вартістю іпотечного майна. Крім того, дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки фактично є визначенням способу виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором і за відсутності обставин та даних, які вказують на неможливість його виконання, позбавляє відповідачів права на добровільне виконання рішення суду.

Проте повністю погодитися з таким висновком не можна, оскільки вони зроблені без повного з’ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як убачається з матеріалів справи, 6 липня 2006 року між ЗАТ "Банк РНБ", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_7 укладено договір про відкриття кредитної лінії, згідно з умовами якого останній надано кредит у розмірі 1 187 000 доларів США зі сплатою 12,55 річних за користування кредитними коштами та остаточним поверненням 6 липня 2011 року (а. с. 7-20).

У подальшому 16 січня 2007 року та 1 лютого 2008 року між тими ж сторонами були укладені договори про внесення змін до вказаного кредитного договору, згідно з якими встановлені нові графіки погашення заборгованості та строк користування кредитом до 6 липня 2016 року (а.с. 22-32).

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотеко держателю житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_2 земельні ділянки площами 0,2500 га та 0,0712 га, розташовані за цією адресою (а. с. 35-48).

Також між ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, вартість якого складає 4 339 051 грн. (а.с. 49-56).

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_7 не виконує взятих на себе згідно з кредитним договором зобов’язань, зокрема, не погашає в добровільному порядку заборгованість за кредитом, відсотками, в зв’язку з чим у останньої утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 062 394, 63 доларів США 63 центи, що складає 48 009 315 грн. 55 коп.

Останній платіж був здійснений відповідачкою у 2009 році.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" (далі – Закон) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону у разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (898-15) .

Про наявну заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 25 травня 2009 року та усунення порушень вказаного договору в силу положень ст. 35 Закону, відповідачі повідомлялися належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення (а. с. 128-129, 132-134). Однак суди не перевірили, чи мала місце відмова відповідачів сплатити існуючу заборгованість.

Крім того, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна.

Проте суд у рішенні лише зазначив про завищений розмір заборгованості за кредитним договором, при цьому не визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації, його вартості та інше.

Також у рішенні суд зазначив про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2010 року, яким стягнуто солідарно з відповідачів загальну заборгованість за кредитом у розмірі 10 903 988 грн. 04 коп., позивач не звертав до виконання, а продовжував нараховувати на свій розсуд пеню, яка значно перевищує всю суму заборгованості ОСОБА_7 за кредитом.

Заперечуючи проти висновків суду, позивач послався на те, що здійснена банком методика нарахування заборгованості ґрунтується на вимогах п.10.1 кредитного договору та ч. 3 ст. 549 ЦК України, однак цим доводам суд не дав належної оцінки.

У порушення вимог ст.ст. 212- 214 ЦПК України суди не визначили, які правовідносини виникли між сторонами, виходячи із установлених фактичних обставин; дійсних прав і обов’язків сторін, які випливають з кредитного договору; не визначили обсяг відповідальності відповідачів перед кредитором; не зазначили, на підставі яких правових норм дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з’ясуванні фактичних обставин справи та невірному застосуванні норм матеріального права, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, ухвалені в даній справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дочірній Банк Сбербанку Росії" задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.