Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.

суддів: Дем?яносова М.В., Касьяна О.П.,

Коротуна В.М., Штелик С.П.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання", Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, за касаційною скаргою Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2011 року,

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ДП "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання", Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2011 року, позов ОСОБА_3 було задоволено частково, стягнуто солідарно з ДП "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання" та Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 30 квітня 2010 року до 21 жовтня 2010 року в сумі 17186 грн. 10 коп., компенсацію моральної шкоди в сумі 5000 грн., а всього 22186 грн. 10 коп. Стягнуто солідарно з ДП "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання" та Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України судовий збір у сумі 221 грн. 86 коп. та 120 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі Міністерство охорони навколишнього природнього середовища України, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи середній заробіток за час затримки виконання рішення суду солідарно з ДП "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання" та Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Міністерство являється власником майна, яке перебуває в господарському віданні ДП "НВПО" та відповідно до частини другої Преамбули Статуту ДП "НВПО" Мінприроди, є органом управління майном. Оскільки Міністерство надавало дозвіл на внесення змін до штатного розкладу з метою поновлення на роботі позивача, та враховуючи те, що господарської діяльності ДП "НВПО" не проводить, то відповідальність за невиплату заробітної плати має бути покладена також і на орган управління майном, тобто Міністерство охорони навколишнього природного середовища.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Ухвалюючи судові рішення по справі суди встановили, що рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 29 квітня 2010 року позивача ОСОБА_3 було поновлено на роботі на посаді водія ДП "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання" з 30 квітня 2010 року та стягнуто з ДП "НВПО" на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12 грудня 2009 року до 29 квітня 2010 року в сумі 13143 грн. (середномісячна заробітна плата складає 2920,68 грн.), моральну шкоду в сумі 5000 грн. та судові витрати. Рішення набрало законної сили 08 травня 2010 року.

07 травня 2010 року було відкрито виконавче провадження по виконанню судового рішення про поновлення на роботі ОСОБА_3.

Наказом ДП "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання" №113 від 06 жовтня 2010 року ОСОБА_3 було поновлено на роботі на посаді водія з 30 квітня 2010 року, нараховано заробітну плату за період з 30 квітня до 06 жовтня 2010 року в загальній сумі 10125,96 грн., яка не виплачена позивачу як при звільненні, так і на час винесення рішенням судом.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду солідарно, як з ДП "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання", так і з Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України.

Між тим солідарна відповідальність, встановлена нормами ЦК України (435-15) , зокрема, статтею 541 ЦК України, відповідно до якої солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання та статтею 1190 ЦК України, згідно з якою особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

Нормами КЗпП України (322-08) , на підставі яких був заявлений та розглядався позов, солідарне стягнення не передбачено.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Із змісту п. 3.1 Статуту ДП "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання" затвердженого наказом Мінприроди від 15 січня 2004 року №006, вбачається, що ДП "НВПО" є юридичною особою.

Згідно п. 3.5 Статуту ДП "НВПО", орган управління майном не відповідає по зобов’язанням Підприємства.

Стягуючи середній заробіток за час затримки виконання рішення суду солідарно з ДП "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання" та з Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки обставинам, що мають значення для справи, зокрема, суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах саме з ДП "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання" та був прийнятий на роботу та звільнений ДП "НВПО". При цьому, Міністерство охорони навколишнього природнього середовища України не приймало рішень про прийняття позивача на роботу та його звільнення. Суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що Міністерство охорони навколишнього природнього середовища України відповідає по зобов’язанням ДП "НВПО", оскільки ДП "НВПО" є юридичною особою, а тому самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України належним чином не встановив обставини, що мають значення для справи, не встановив дійсних прав та обов’язків сторін, в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і не застосував правову норму, що підлягає до застосування.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і допущені судом першої інстанції помилки не виправив.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, чим допустили неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 338, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України задовольнити частково.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2011 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства "Науково – виробниче природоохоронне об’єднання", Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.