Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Савченко В.О.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом скасування реєстрації та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2011 року,

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 березня 2009 року проведено поділ указаної квартири між сторонами з визнанням за нею право власності на 2/3 частки, а за відповідачем – на 1/3 частку цієї нерухомості.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2009 року позивачка та її неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, були вселені до вказаного житла.

Заочним рішенням цього ж суду від 25 березня 2010 року право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку зазначеної квартири було припинено зі сплатою позивачкою на його користь 50 657 грн. грошової компенсації та визнанням за позивачкою права власності на цю частку.

Проте, вона не може в повній мірі реалізувати своє право власності на спірну квартиру, оскільки відповідач, який там зареєстрований, відмовляється добровільно виселитись.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2010 року позов задоволено частково. Виселено відповідача зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Додатковим рішенням цього ж суду від 3 грудня 2010 року та 4 січня 2011 року вирішено питання щодо судових витрат та відмову у задоволенні позову про скасування реєстрації відповідача в указаній квартирі.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано та по справі ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, й залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що з втратою відповідачем права власності на частку спірної квартири він втратив і право на користування цим житлом, а тому підлягає виселенню з нього без надання іншого житлового приміщення.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що хоча право власності відповідача на частину спірної квартири припинено в установленому законом порядку проте, він не втратив права користуватися нею.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна, виходячи з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 листопада 1990 року по 10 серпня 2005 року. Від цього шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якого за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 серпня 2005 року відповідач зобов’язаний щомісячно сплачувати на користь позивачки аліменти у розмірі 1/6 частки всіх видів його заробітку. Заочним рішенням того ж суду від 14 вересня 2009 року відповідач позбавлений батьківських прав щодо сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час шлюбу, за договором купівлі-продажу від 26 липня 2000 року, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано за відповідачем.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 березня 2009 року проведено поділ указаної квартири між сторонами з визнанням за позивачкою право власності на 2/3 частки, а за відповідачем – на 1/3 частки цієї нерухомості.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2009 року позивачка та її неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, були вселені до вказаного житла.

Заочним рішенням того ж суду від 25 березня 2010 року, на підставі ст. 365 ЦК України, право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку зазначеної квартири було припинено і визнано за позивачкою право власності на цю частку зі сплатою нею на користь відповідача 50 657 грн. грошової компенсації, яка знаходилась на депозитному рахунку суду.

За платіжними дорученням від 17 і 21 грудня 2010 року відповідач отримав грошову компенсацію за вказану частку спірної квартири.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Встановлено, що позивачка у визначеному законом порядку набула право власності на АДРЕСА_1 сплативши відповідачу 50 657 грн. грошової компенсації за належну йому 1/3 частку зазначеної квартири.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив із положень ст. 391 ЦК України, встановивши порушення прав позивачки на вільне користування належною їй власністю, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд на підставі тих самих фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції, невірно застосував до даних правовідносин ст. 156 ЖК України.

Наведене свідчить, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Згідно ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції – залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2011 року скасувати та залишити в силі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2010 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.