Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,

Коротуна В.М., Штелик С.П.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя та визнання права власності на 3/5 частини будинковолодіння, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 08 липня 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила поділити будинок АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності на 60 % будинку, як майно набуте нею з ОСОБА_4 під час шлюбу.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на ті обставини, що з 1984 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі та 11 вересня 1992 року за спільні кошти вони придбали будинок, який оформлений на матір відповідача ОСОБА_5, після чого почали в ньому проживати та за спільні кошти провели його реконструкцію та добудову, збільшивши його розміри, а 02 жовтня 1997 року ОСОБА_5 подарувала будинок відповідачу.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 08 липня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано будинковолодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін та визнано за позивачкою право власності на Ѕ його частини.

Вирішено питання про судові витрати.

У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що перебуваючи у шлюбі сторони придбали у спільну власність спірний будинок, який значно покращили в період подальшого проживання, тому мають право на його поділ по Ѕ частини.

Погодитись з такими рішеннями судів не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим з виконанням усіх вимог цивільного судочинства, згідно із законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з жовтня 1984 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох дітей.

11 вересня 1992 року ОСОБА_5 - мати ОСОБА_4 придбала житловий будинок АДРЕСА_1, а 21 червня 1996 року отримала дозвіл на його реконструкцію з добудовою.

02 жовтня 1997 року ОСОБА_5 подарувала будинок синові - ОСОБА_4

12 грудня 2007 року актом державної приймальної комісії будинок прийнятий в експлуатацію та відповідачу видано свідоцтво про право власності на нього та зареєстровано право власності.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам справи про те, що спірний будинок належав матері відповідача на праві власності за договором купівлі-продажу, яка подарувала його своєму сину і ці договори недійсними не визнані, тому будинок належить ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності (ст. 24 КЗпШС України та п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України) і питання про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними позивачка не ставила, тому спірне майно не може бути визнане майном подружжя.

Разом з тим, зробивши висновок про те, що позивачка має право на частину будинку, оскільки його вартість істотно збільшилась, суд не перевірив за рахунок чиїх коштів і праці це відбулось, як того вимагають ст. 25 КЗпШС України і ст. 62 СК України, зробив передчасний висновок про те, що будинок є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що позов заявлено з двох взаємовиключних підстав, а саме, у зв'язку з тим, що договори купівлі-продажу та дарування є удаваними та з тих підстав, що вартість будинку істотно збільшилась, та не уточнивши ці вимоги, ухвалив передчасне рішення про задоволення позову з порушенням норм процесуального права.

Апеляційний суд цих недоліків не усунув, залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, як передбачено ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 08 липня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.