Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2011 року
м. Київ
Колегія суддів cудової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Сімоненко В.М.
суддів: Амеліна В.І. Дербенцевої Т.П.,
Гончара В.П., Олійник А.С., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 17 лютого 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що ОСОБА_4 систематичним порушенням правил співжиття, яке виражається у вчиненні фізичного та психологічного насильства в сім'ї щодо неї та інших членів сім'ї робить неможливим для неї та інших членів сім'ї проживання з ним в одному будинку. Внаслідок таких дій відповідача вона та інші члени сім`ї постійно перебувають в стані психологічної напруги, страху, тривоги. Позивач неодноразово зверталася із заявами в райвідділ міліції на таку поведінку відповідача, а також пропонувала йому добровільно виселитися з її будинку, однак відповідач відмовився добровільно виселитись із будинку.
Рішенням Бучацького районного суду від 2 листопада 2010 року позов задоволено, виселено ОСОБА_4 з житлового будинку по АДРЕСА_1 без надання жилого приміщення та знято його з реєстрації за вказаною адресою.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 17 лютого 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 систематично порушує правила співжиття, чим робить неможливим для позивачки та інших членів її сім`ї проживання із ним в одному будинку.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, послався на те, що відповідач не може бути виселений із спірного будинку, оскільки він є його співвласником як член колгоспного двору, а свідоцтво про право власності, видане на ім`я позивача суд не бере до уваги.
З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку із надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на ім`я ОСОБА_3 від 24 липня 2008 року (а.с. 5).
Членами сім`ї власника будинку є ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_3, а ОСОБА_4 – колишній чоловік дочки, шлюб між ними розірвано 19 травня 2010 року. У спірному будинку прописаний з 1979 року.
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилалась на ст. 116 ЖК України, зазначаючи про те, що, хоча ОСОБА_4 і є колишнім членом сім`ї власника будинку, проте порушує правила співжиття, вчиняє сварки, що підтверджується постановами про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КпАП України, а саме за вчинення насильства в сім`ї, нецензурну лайку та сварки.
Згідно ст. 157 ЖК України, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 116 ЖК України, коли наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих проводиться без надання іншого жилого приміщення.
ОСОБА_3 є власником спірного будинку, свідоцтво про право власності ніким не оспорене і не скасовано, вимог про визнання за ним права власності на частку будинку відповідач не ставив.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Вважаючи свої права власника порушеними, ОСОБА_3 звернулася до суду за захистом свого права власності на спірний будинок.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що виселенням відповідача будуть порушені його права власника. Разом із тим, суд не врахував, що питання про визнання за ним права власності на частину спірного будинку відповідач не ставив, таких вимог до суду не заявляв, свідоцтво про право власності, видане на ім`я ОСОБА_3 не оспорював, у зв`язку з чим ОСОБА_3 як чинний власник будинку мала право на захист свого права власності шляхом пред`явлення позову про виселення колишнього члена сім`ї.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 295 ЦПК України, в апеляційній скарзі має бути зазначено, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин).
Крім того, за положеннями ч. 2 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Однак довідка, надана відповідачем на підтвердження того, що будинок є колгоспним двором, судом першої інстанції не досліджувалась, до суду першої інстанції відповідачем не надавалась, причому неподання цього доказу з поважних причин відповідачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано, на що судом апеляційної інстанції не звернуто уваги.
Наведене свідчить про те, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права, а саме положення п. 5 ч. 2 ст. 295 ЦПК України, ч. 2 ст. 303 ЦПК України, що призвело до постановлення рішення, яке не грунтується на законі.
Разом із тим, рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим.
Так, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, який проживає і зареєстрований у цьому будинку, порушує правила співжиття, що робить неможливим сумісне проживання з іншими особами, які мешкають у будинку, тому право ОСОБА_3 підлягає захисту шляхом виселення відповідача із будинку.
Виселення відповідача із спірного будинку не позбавляє його права, за умови встановлення його права власності на частину спірного будинку, звернутися до суду із позовом про виділ йому частки у майні відповідно до ст. 364 ЦК України, а позивача, в свою чергу, ставити питання про припинення права власності відповідача у спільній сумісній власності, відповідно до вимог ст. 365 ЦК України.
За положеннями ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 17 лютого 2011 року скасувати, рішення Бучацького районного суду від 2 листопада 2010 року позов задоволено залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Амелін
В.П. Гончар
Т.П. Дербенцева
А.С. Олійник