Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Карпенко С.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину як такого, що вчинено під впливом насильства, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою в інтересах ОСОБА_2, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2013 року,

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідачки на свою користь борг у сумі 90 500 доларів США. На обґрунтування позову зазначала, що відповідачка у червні 2009 року та у вересні 2009 року позичила у неї 46 550 доларів США та 44 000 доларів США відповідно, що підтверджено розписками, написаними ОСОБА_2, згідно яких сума боргу мала бути повернута до 1 січня 2010 року. Однак свої зобов'язання за договором позики вона не виконала та борг не повернула.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_4 подала письмову заяву в порядку ст. 31 ЦПК України про зміну підстав позову. В заяві зазначала, що передала відповідачці 44 000 доларів США для придбання квартири як передоплату. Договір купівлі-продажу квартири не було укладено. Зазначені кошти ОСОБА_2 набула без достатньої правової підстави і відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України зобов'язана повернути.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати укладені між ними договори позики від 14 червня 2008 року та від 9 вересня 2009 року недійсними, оскільки розписки про отримання нею зазначених коштів були написані під впливом насильства, а саме шляхом застосування фізичного та психологічного примусу, погроз її життю, здоров'ю та майну з боку ОСОБА_1 Крім того, зазначала, що у день підписання розписок грошей вона не отримувала.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 46 500 доларів США, що становить 377 580 грн, заборгованості за договором позики.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44 000 доларів США, що становить 351 692 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Оскільки сторонами визнано факт укладення договору позики та передачу за цим договором грошових коштів, які у визначений у розписці строк ОСОБА_2 не повернула, на користь позивачки підлягає стягненню борг у розмірі 46 500 доларів США

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 44 000 доларів США, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку та правильно виходив з того, що відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню кошти, набуті без достатньої правової підстави.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень.

Керуючись ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану в інтересах ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2013 року в незмінній при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.