Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Темп" (далі – ВАТ "Темп"), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Черкасах про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 - на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 9 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2011 року,

У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1957 року по березень 1995 року її чоловік ОСОБА_5 працював у ВАТ "Темп". Працюючи у котельно-зварювальному цеху слюсарем-котельником під час медичного профогляду встановлено захворювання, у зв’язку із чим було проведено розслідування причин виникнення професійного захворювання та складено акт від 29 квітня 1994 року. На підставці висновку медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) у квітні 1994 року ОСОБА_5 встановлено 40 % втрати працездатності у зв’язку з професійним захворюванням; ВАТ "Темп" здійснило виплату одноразової допомоги відповідно до ступеня втрати працездатності. У грудні 1994 року Київським науково-дослідним інститутом гігієни праці і профзахворювань йому встановлено діагноз - хронічний бронхіт у фазі загострення середньо та нижньодольовий пневмосклероз ДН-П. Однак, по даному факту підприємством не було проведено розслідування причини захворювання. Відсоток втрати працездатності установлено МСЕК у 60% на підставі виписки з історії хвороби та повідомлення про хронічне професійне захворювання. У грудні 1994 року ВАТ "Темп" виплачено ОСОБА_5 одноразову допомогу за 20% втрати професійної працездатності, як різниця між останнім висновком МСЕК і попереднім на час встановлення стійкої втрати працездатності. Таким чином, йому було недоплачено суму, що відповідає 40% втрати професійної працездатності. З цього приводу він неодноразово звертався до керівництва товариства та у комісію по трудовим спорам, на що отримував відписки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер; згідно довідки МСЕК від 5 грудня 2007 року встановлено причинний зв’язок смерті з професійним захворюванням. У зв’язку із цим, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просила зобов’язати ВАТ "Темп" здійснити перерахування одноразової допомоги та стягнути з відповідача на її користь 26 641 грн. недорахованої одноразової допомоги, на підставі ст. ст. 1167, 1168 ЦК України стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 180 тис. грн., завданої їй смертю чоловіка, яка настала внаслідок професійного захворювання з вини підприємства.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 9 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2011 року у відкритті ОСОБА_3 касаційного провадження в указаній справі відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2011 року скасовано в частині позову ОСОБА_3 до ВАТ "Темп" про відшкодування моральної шкоди; справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 у частині відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_5 унаслідок професійного захворювання, суди виходили із того, що роботодавець не несе відповідальності перед членами сім’ї працівника за моральну шкоду з підстав, визначених ст. 1168 ЦК України.

Проте повністю погодитися із таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон), дія цього Закону (1105-14) поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту).

Згідно із частиною першою статті 21 Закону в разі настання страхового випадку, а таким на підставі ст. ст. 13 та 14 цього Закону є смерть застрахованого унаслідок професійного захворювання, Фонд соціального страхування від нещасних випадків (далі - Фонд) зобов’язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати. Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону. До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували на його утриманні, Законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв’язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов’язаних з похованням ритуальних послуг (підп. "б", "д" п. 1; п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону).

Виплата Фондом грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю застрахованого унаслідок професійного захворювання, членам його сім’ї зазначеним Законом (1105-14) не передбачена.

Отже, цей Закон (1105-14) не регулює правові відносини щодо відшкодування моральної шкоди членам сім’ї працівника, завданої його загибеллю в результаті нещасного випадку на виробництві.

Такі відносини регулюються нормами ст.ст. 1167, 1168 ЦК України.

Положенням ст. 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Установивши, що смерть чоловіка ОСОБА_3 настала внаслідок отриманого на виробництві професійного захворювання, суди не застосували закон, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд в частині відшкодування моральної шкоди до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 9 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2011 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ВАТ "Темп" про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення оскарженню не підлягає.