6-40240св11 Про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - 21.12.2011 Прийняття

"БІЛЛА-Україна", третя особа: генеральний директор підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна" ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року та за касаційною скаргою Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна" на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року,

ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна", третя особа: генеральний директор підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна" ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року скасовано вказане рішення районного суду та ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади фінансового директора підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді фінансового директора підприємства з 100% іноземними інвестиціями з 29 травня 2010 року.

Стягнуто з підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 775383 грн. 26 коп., а також моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за 1 місяць в сумі 53422 грн. 14 коп. підлягає негайному виконанню.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

У касаційній скарзі представник підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна" порушує питання про скасування рішення апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишення в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2011 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга представника підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна" підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 — відхиленню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з посади фінансового директора відбулося у відповідності до вимог трудового законодавства, окрім того ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що позов подано з урахуванням місячного строку, встановленого для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, а рішення від 28 травня

2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади фінансового директора підприємства відповідача засновником не приймалося, а генеральний директор підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна" не був уповноважений на звільнення позивача.

Проте, з висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не може погодитись у повній мірі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що фірма "Euro-Billa Holding Aktiengesellschaft" є засновником підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна" та одноосібним власником підприємства.

Діяльність підприємства відповідача регулюється Статутом, пунктом 6.1 якого встановлено, що вищим керівним органом Підприємства є Засновник.

Пунктом 6.3 Статуту передбачено, що Засновник може передати частину своїх повноважень до компетенції виконавчого органу Підприємства, окремого члена виконавчого органу чи іншої юридичної чи фізичної особи.

Згідно п. 6.4 Статуту ПІІ "БІЛЛА-Україна" виконавчим органом підприємства є Рада Директорів, що включає Генерального директора та Фінансового директора-представника Засновника, що призначаються Засновником. Повноваження Генерального директора та Фінансового директора визначаються відповідно до цього Статуту, рішень Засновника та/або довіреності від Засновника, а також чинного законодавства України.

Відповідно до п.п 6.5.4, 6.5.5 Статуту рада директорів та/або кожен з директорів окремо приймає на роботу та звільняє працівників підприємства, видає накази та розпорядження, обов’язкові для виконання працівниками підприємства.

З наказу генерального директора № 1-99 від 5 січня 1999 року вбачається, що відповідно до п. 6.3 Статуту підприємства та вимог чинного законодавства ОСОБА_3 призначено фінансовим директором.

Рішенням Засновника від 02 квітня 2007 року звільнено від виконання обов’язків Генерального директора ОСОБА_4 та на вказану посаду переведено з посади Фінансового директора ОСОБА_1 з 02 квітня 2007 року.

У зв’язку з чим наказом № 151/1-ВК Генерального директора підприємства від 02 квітня 2007 року ОСОБА_1 покладено на себе обов’язки Генерального директора (підстава: заяви працівників).

Рішенням Засновника від 31 липня 2009 року на посаду Генерального директора з 01 серпня 2009 року призначено ОСОБА_2, Фінансовим директором призначено ОСОБА_1

Рішенням засновника від 12 жовтня 2010 року у зв’язку з заявою ОСОБА_1 від 09 жовтня 2009 року про переведення його на посаду Фінансового директора прийнято рішення перевести ОСОБА_1 на посаду Фінансового директора з 12 жовтня 2009 року, а до моменту вступу на посаду Генерального директора пана ОСОБА_2 призначено ОСОБА_1 виконуючим обов’язки Генерального директора підприємства за суміщенням.

З наказу фінансового директора ОСОБА_1 за № 388-Вк від

12 жовтня 2009 року вбачається, що у зв’язку з рішеннями засновника від 31 липня 2009 та від 12 жовтня 2009 року з 12 жовтня 2009 року позивач поклав на себе обов’язки Фінансового директора підприємства.

Аналіз вищенаведеного та положень статі 6 Статуту підприємства, якою визначений порядок повноважень його виконавчого органу, до складу якого входять Генеральний та Фінансовий директори, свідчить про те, що Генеральний директор має повноваження щодо видання наказів по підприємству з питань прийняття та звільнення з роботи працівників підприємства, в тому числі і Фінансового директора, на підставі рішення Засновника, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що положеннями Статуту не передбачено дій, пов’язаних із звільненням генеральним директором фінансового директора, є необґрунтованим та таким, що суперечить наявним у справі доказам.

Рішенням засновника підприємства від 24 червня 2010 року відкликано ОСОБА_1 з посади фінансового директора ПІІ "БІЛЛА-Україна"

з 28 травня 2010 року та підтверджено повноваження ОСОБА_2 на укладення 28 травня 2010 року з ОСОБА_1 угоди про припинення трудового договору. (а.с. 25)

З листа Засновника підприємства від 17 травня 2011 року вбачається, що 28 травня 2010 року відбулись позачергові збори Засновника (засідання правління), на яких було прийнято рішення про відкликання ОСОБА_1 з посади Фінансового директора ПП "БІЛЛА-Україна" з 28 травня 2010 року, зазначене рішення було оформлено в письмовій формі 24 червня 2010 року, про рішення Засновника 28 травня 2010 року було повідомлено Генерального директора ОСОБА_2 з проханням провести переговори та підписати угоду про припинення трудового договору із ОСОБА_1, повноваження Генерального директора на укладання 28 травня 2010 року з ОСОБА_1 угоди про припинення трудового договору і видання наказу про його звільнення підтверджені в оформленому письмовому рішенні Засновника від 24 червня 2010 року.

Наказом Генерального директора від 28 травня 2010 року за № 28/05/10 припинено трудовій договір і звільнено ОСОБА_1 з посади фінансового директора підприємства згідно п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін)

28 травня 2010 року, зазначений день є останнім робочим днем ОСОБА_1 (підстава угода про припинення трудового договору з ОСОБА_1 від

28 травня 2010 року, рішення засновника підприємства від 28 травня 2010 року).

28 травня 2010 року між ПІІ "БІЛЛА-Україна", в особі генерального директора ОСОБА_2, та ОСОБА_1 підписано угоду про припинення трудового договору, відповідно до якої сторони за взаємною згодою домовились про припинення існуючого трудового договору 28 травня 2010 року і звільнення ОСОБА_1 з посади фінансового директора; останнім робочим днем позивача є 28 травня 2010 року. Відповідач зобов’язався виплатити одноразову вихідну допомогу в зв’язку із припиненням трудового договору в розмірі 360 000 гривен, а також позивач має право придбати службовий автомобіль за залишковою балансовою вартістю із розстрочкою платежу протягом 6 місяців.

У період з червня по листопад 2010 року позивачу нараховано та виплачено одноразову вихідну допомогу у порядку, встановленому сторонами в угоді про припинення трудового договору, датованій 28 травня 2010 року.

Положеннями статті 36 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути припинений за угодою сторін.

Колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про те, що

28 травня 2010 року засновник ПІІ "БІЛЛА-Україна" не приймав рішення про звільнення позивача, зроблений без урахування всіх обставин справи та зібраних доказів.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звільнений із займаної посади 28 травня 2010 року, про що він був повідомлений того ж дня.

Доказом такого повідомлення позивача є його власноручний підпис на наказі від 28 травня 2010 року про звільнення позивача та його підпис на угоді, в якій останнім робочим днем роботи позивача визначено 28 травня 2010 року.

Сторонами по справі не заперечувалось, що на підприємстві позивач більше не працював та на роботу не з’являвся.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач намагався неодноразово вручити трудову книжку ОСОБА_1, що підтверджується як його листами на адресу позивача, так і листами поштової організації про неможливість вручення позивачу листів з проханням отримати трудову книжку.

Колегія суддів також вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що станом на 28 травня 2010р. між підприємством "БІЛЛА-Україна" та ОСОБА_1 не існувало трудового договору від 05 січня 1999 року, а був чинний відповідний договір від 12 жовтня 2009 року, про припинення якого позивач не просив, є необґрунтованим, оскільки рішенням Засновника від

12 жовтня 2010 року позивач лише переведений на іншу посаду за його заявою в межах того ж підприємства, і строкових трудових договорів підприємство з позивачем ніколи не укладало.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі, і погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відсутності порушень вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з посади фінансового директора ПІІ "БІЛЛА-Україна", оскільки після підписання 28 травня 2010 року угоди про припинення трудового договору позивач з позовом про визнання такої угоди недійсною у суд не звертався, підприємство виконало усі умови угоди про припинення трудового договору.

Відповідно до ст.ст. 336, 339 ЦПК України за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що було помилково скасоване апеляційним судом.

Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, в мотивувальній частині рішення послався одночасно на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, та на безпідставність позовних вимог щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За приписами ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач отримав трудову книжку 29 березня 2011 року, а тому при зверненні у суд з позовом 08 квітня 2011 року передбачені законом строки було дотримано. (а.с. 136)

Враховуючи викладене та те, що у відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судом першої інстанції було з’ясовано, серед іншого, всі обставини справи, права і обов'язки сторін, колегія суддів дійшла висновку, що з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції підлягає виключенню посилання на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки його позовні вимоги задоволенню не підлягають за їх безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ