Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Савченко В.О., Умнової О.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору купівлі – продажу недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 вересня 2011 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору купівлі – продажу недійсним. В обґрунтування вимог позову вказувала, що рішенням Хортицького райсуду м. Запоріжжя від 19 січня 2011 року поділено майно подружжя, визнано за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_8 21 вересня 2010 року продав спірну квартиру відповідачу ОСОБА_5 без її згоди, оформивши на себе право власності на квартиру 25 червня 2010 року на підставі розпорядження голови Хортицької районної адміністрації від 3 квітня 2006 року. Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 216, 236, 368, 369 ЦК України, ст.ст. 65, 68 СК України позивачка просила визнати договір купівлі-продажу від 21 вересня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 10089, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 з моменту його вчинення.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 вересня 2011 року, у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 21 вересня 2010 року, ОСОБА_7 не являлася дружиною ОСОБА_4 Відповідно до наданих суду доказів, одноособовим власником АДРЕСА_1, був ОСОБА_8 Право ОСОБА_3 на Ѕ частину АДРЕСА_1 як частину спільної сумісної власності подружжя, не набрало законної сили на момент розгляду справи, та не може вважатися доведеним. Розпорядження голови Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради № 624 від 3 квітня 2006 року про оформлення права приватної власності на АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 та свідоцтво про право власності на вказану квартиру не оспорюються, не визнано недійсними або нечинними. ОСОБА_8 як власник майна, право власності на яке на момент вчинення правочину не визнано недійсним, відповідно до ст. 319 ЦК України, мав право вчиняти будь які дії щодо свого майна які не суперечать закону.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_3 з 31 січня 1981 року та відповідач ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2009 року шлюб між ними було розірвано. 2 грудня 1985 року відповідач ОСОБА_4, як член ЖБК, згідно ордеру № 1492 на сім’ю з трьох осіб отримав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Під час перебування у шлюбі в 1991 році сторонами було у повному обсязі виплачено пайові внески до ЖБК. Відповідно до договору купівлі продажу від 21 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, та зареєстрованого за № 10089, ОСОБА_8 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 Рішенням Хортицього районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2011 року визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та встановлено порядок користування нею.

За змістом ст. ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду повинно обов’язково мати мотивувальну частину.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 659 ЦК України продавець зобов’язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Згідно із ст. 662 ЦК України продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо). Що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6 пп. "а" постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року (v0009700-87) із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1992 року (v0013700-92) , та № 15 від 25 травня 1998року (v0015700-98) "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску – квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Суд не звернув увагу та не надав належну правову оцінку, що відповідач, як член ЖБК, став власником квартири з моменту виплати паю в ЖБК, тобто з 1991 року в період перебування у шлюбі з позивачкою ОСОБА_3

Крім того, судами не взято до уваги, що позивачка, як співвласник квартири, згоди на її продаж не надавала та про договір купівлі продажу дізналася із рішення суду.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд першої інстанції доводів позивачки щодо обставин укладення правочину в достатньому обсязі не перевірив, належними й допустимими доказами своє рішення не обґрунтував, тому висновки суду є передчасними.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.