6-34541св11 Про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя - 21.12.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2011 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому просила поділити спільне майно подружжя таким чином:

- визнати за відповідачем одноособово право власності на автомобіль "Isuzu" вартістю 151500,00грн., стягнувши з останнього на її користь 50% вартості кредиту (тіла кредиту) та інших внесків, виплачених за кредитним договором (тобто грошовий еквівалент вартості частки автомобілю, яка перейшла у власність покупця після сплати частки кредиту та інших внесків);

- визнати за відповідачем одноособово право власності на трикімнатну квартиру НОМЕР_4, вартістю 505 000,00грн., що знаходиться у АДРЕСА_1;

- визнати за нею одноособово право власності на двокімнатну квартиру НОМЕР_3 вартістю 445 410,00грн., що знаходиться у АДРЕСА_1, стягнувши з відповідача на її користь 29 795,00 гривень - тобто 50% різниці між вартістю придбаних ними квартир;

- визнати за відповідачем одноособово право власності на автомобіль "Lеxus" вартістю 273 779,32 грн., стягнувши з відповідача на її користь 50% вартості кредиту (тіла кредиту) та інших внесків, сплачених за кредитним договором (тобто грошовий еквівалент вартості частки автомобіля, яка перейшла у власність покупця після сплати частки кредиту та інших внесків);

- визнати за нею і відповідачем одноособово право власності по Ѕ частині будівлі торговельно-складського комплексу з майстернею по ремонту взуття, літ.А вартістю 86 715,00грн., яка знаходиться у АДРЕСА_2 та розташована на земельній ділянці площею 201кв.м.

Під час розгляду справи позивачка уточнила свої вимоги і просила:

- визнати за нею право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення АДРЕСА_3 з урахуванням збільшення її частки на 71456 гр. 86 коп. та виділенням у окремий об'єкт нерухомості;

- визнати за відповідачем право власності на Ѕ частину зазначеної будівлі, з урахуванням зменшення його частки на суму 71 456 гр. 86 коп.;

- визнати за відповідачем одноособово право власності на автомобіль марки "ISUZU", моделі NQR 71Р, синього кольору, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_5;

- визнати за відповідачем одноособово право власності на автомобіль марки "LEXUS" IS250, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6, номер кузова НОМЕР_2;

- стягнути з відповідача на її користь половину вартості зазначеного вище майна в сумі 71456,86грн.

В обґрунтування своїх вимог, ОСОБА_3 посилалась на те, що 13.11.2004 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 У період шлюбу ними було придбано наступне майно: автомобіль "Lexus" IS-250 sport 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_6, який придбано 20.02.2006 року за 273779 гр. 32 коп., право власності на який зареєстровано за відповідачем; автомобіль "Isuzu" 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який придбано 20.12.2005 року за 151500 гр., право власності на який зареєстровано за відповідачем; будівлю торговельно-складського комплексу з майстернею для ремонту взуття, яка знаходиться у АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстровано: ј частина на неї, а ѕ частини - на відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнення компенсації вартості автомобілів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто компенсацію вартості спільно нажитого майна в сумі 71 456,86 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірне нежитлове приміщення було поділено подружжям при його купівлі і позивачка погодилася з розміром частки, яка була зареєстрована за нею на праві власності, а автомобілі, право власності на які позивачка просить визнати за відповідачем, і так йому належать, оскільки саме ОСОБА_4 придбав їх у кредит і на даний час сплачує грошові кошти по кредитним зобов’язанням.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_3 компенсації вартості автомобілів та ухвалюючи в цій частині нове рішення про її стягнення, апеляційний суд вважав, що дане майно було придбано в кредит у період перебування сторін у шлюбі і за цей період ними спільно було сплачено кредитні кошти у сумі 142 913 грн. 72 коп.

Проте, з такими висновками погодитися не можна, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах.

Під час розгляду справи судом установлено, що 13.11.2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який на даний час не розірвано.

За час спільного проживання сторони набули майно, яке, в силу ст.60 СК України, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, було придбано:

- 20.02.2006 року - автомобіль "Lexus" IS-250 sport 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_6, право власності на який зареєстровано за відповідачем;

- 20.12.2005 року - автомобіль "Isuzu" 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1, право власності на який зареєстровано за відповідачем;

- будівлю торговельно-складського комплексу з майстернею для ремонту взуття, яка знаходиться у АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстровано: ј частина за ОСОБА_3 і ѕ частини за ОСОБА_4

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-71 СК України та статтею 372 ЦК України.

При цьому, при вирішенні питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, слід ураховувати положення частин четвертої та п’ятої статті 71 СК України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Крім того, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Проте, вищезазначені вимоги закону як суд першої інстанції, так і апеляційний суд залишили поза увагою, належним чином не встановили обсяг спільного майна подружжя, про поділ якого заявлено позов, та не здійснили його поділ відповідно до закону, не зазначили, чи мали місце обставини, якими сторони обґрунтовували свої вимоги; не дали належної правової оцінки зібраним доказам.

Так, в матеріалах справи відсутні докази про реєстрацію спірних автомобілів, відсутні дані про те, хто був їх власником на час припинення шлюбних відносин, судом не з’ясовано питання, чи є ці транспортні засоби в наявності.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що спірне майно, зокрема, автомобілі автомобіль "Lexus", державний номер НОМЕР_6 та автомобіль "Isuzu" 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1 перебувають у заставі в АКБ "Райффайзен банк Україна" в якості забезпечення виконання по кредитним зобов’язанням, укладеним між банком та ОСОБА_4 (т.1 а.с.74,77).

З заяви ЗАТ "ОТП Банк", який є правонаступником всіх прав та обов"язків АКБ "Райффайзенбанк Україна", вбачається, що рішення по даній справі може вплинути на законні права банку, як заставодержателя спірного майна (а.с.183). Проте, при новому розгляді справи суд, у порушення вимог ст. 33 ЦПК України, вказану заяву залишив поза увагою, не залучив банк до участі у справі в якості третьої особи.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3, окрім іншого, просила поділити в натурі нежитлове приміщення АДРЕСА_3. Проте, суди ухилилися від розгляду цих вимог, не дали ніякої оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної 23.07.2009 року Регіональним судово-експертним бюро м. Запоріжжя (т.2 а.с.24).

Разом з тим, аналізуючи зміст рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що воно не відповідає вимогам ст.ст. 213, 214, 316 ЦПК України.

Так, згідно з вимогами ст. 316 ЦПК України, у мотивувальній його частині повинно бути викладено мотиви скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назву, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз’яснено, що посилання в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав установленими, чи на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку. У разі ухвалення нового рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Однак, у мотивувальній частині цього рішення взагалі відсутні будь-які обґрунтування і посилання на норми права, на підставі яких було стягнуто компенсацію спільно нажитого майна подружжя.

Крім того, апеляційний суд, стягуючи компенсацію частки в майні подружжя, не звернув уваги на те, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК України). Матеріали справи не містять даних про сплату на депозит суду відповідної грошової суми.

Стягнувши на користь позивачки різницю у 71 456,86 грн., суд помилково вказав, що це компенсація вартості автомобілів, при цьому навіть не навів розрахунків цієї суми.

У зв’язку із наведеним, колегія суддів вважає, що, у порушення вимог ст. ст. 10, 212- 214 ЦПК України, суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення, належним чином доводів позивача та заперечень відповідача по суті їх позовних вимог не перевірили.

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що, в силу ст. 338 ЦПК України, є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2011 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.