Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа – приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягав виконанню, та про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса за касаційною скаргою ОСОБА_6, поданою представником – ОСОБА_8, на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2011 року,

У січні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду в порядку ст.ст. 3, 41 Конституції України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат", ст.ст. 626, 628, 629 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), ст.ст. 12, 20, 56 Закону України "Про заставу", ст.ст. 24, 26, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" з указаним позовом. В обгрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 22 січня 2008 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 153/11-03, відповідно до умов якого банк надав йому кредит для придбання автомобіля марки "SUBARU OUTBACK" у розмірі 196 000 гривень з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 5 січня 2015 року . У забезпечення виконання кредитних зобов’язань 22 січня 2008 року між сторонами було укладено договір застави вказаного автомобіля, який посвідчив приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 179. Відповідно до умов договору ОСОБА_6 повинен був сплачувати в рахунок погашення кредиту щомісяця не пізніше 5 числа кожного місяця по 2 333 гривні. До червня 2008 року він своєчасно виконував свої зобов’язання, однак з початком фінансової кризи його матеріальний стан погіршився, а тому у вересні 2008 року він звернувся до відповідача з проханням про надання йому кредитних канікул або перерахунок (реструктуризацію) боргу. 28 жовтня 2008 року представником банку йому було вручено під підпис повідомлення про наявність у нього заборгованості з вимогою про її погашення. 3 листопада 2008 року він отримав від банку другий лист, в якому була зазначена сума заборгованості. 7 листопада 2008 року позивач підписав із відповідачем додаткову угоду про збільшення процентної ставки. Одночасно йому було повідомлено, що з проханням про надання кредитних канікул він може звернутися до банку в новому 2009 році. Проте наступного разу ОСОБА_6 стало відомо, що на вимогу банку приватним нотаріусом ОСОБА_7 9 січня 2009 року вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави. 26 жовтня 2009 року ВДВС Шахтарського МРУЮ вказаний автомобіль продано з прилюдних торгів.

Вважаючи дії відповідача неправомірними і здійсненими з порушенням вимог ст.ст. 24, 26, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" за відсутності даних про безспірність заборгованості та з урахуванням того, що строк виконання зобов’язання за кредитним договором ще не настав, ОСОБА_6 просив визнати виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягав виконанню.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 29 березня 2011 року позов задоволено. Постановлено визнати виконавчий напис № 74, вчинений 9 січня 2009 року нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 щодо звернення стягнення на предмет застави – автомобіль SUBARU OUTBACK – таким, що не підлягав виконанню. Повернуто ОСОБА_6 стягнуті за виконавчим написом нотаріуса кошти шляхом стягнення з публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_6 коштів у розмірі 100 013 гривень 41 копійки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2011 року вказане рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 – ОСОБА_8 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки предметом застави у даному випадку виступало рухоме майно, то до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми ЦК України (435-15) та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , які не передбачають звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, оскільки положення ст. 20 Закону України "Про заставу", якою безпосередньо визначено можливість звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса, суперечить вимогам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) . Крім того, у нотаріуса були відсутні підстави вважати безспірним розмір заборгованості позивача перед відповідачем.

Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позичальник у встановлений термін своїх зобов’язань за кредитним договором не виконав, а тому у відповідача як заставодержателя виникло право звернення стягнення на предмет застави, яке він реалізував звернувшись до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису та надавши останньому всі необхідні документи. Відхиляючи доводи позивача про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрації обтяжень" (1255-15) , суд зазначив, що вказаний Закон (1255-15) має більш широкий предмет правового регулювання і є загальним відносно до Закону України "Про заставу" (2654-12) .

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Інше передбачене Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями Закону (1255-15) передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом (1255-15) , застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (1255-15) .

Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" (2654-12) застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) .

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом (1255-15) .

Статтею 26 Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим Законом (1255-15) ;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено.

Таким чином, при вирішенні спору суд апеляційної інстанції зобов’язаний був керуватися не Законом України "Про заставу" (2654-12) , а нормами спеціального закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову на підставі норм Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, у порушення вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України дійшов помилкового висновку про необхідність скасування законного й обґрунтованого судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником – ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2011 року скасувати, рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 29 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.