Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гончара В.П.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Октябрської селищної ради Красногвардійського району Автономної Республіки Крим про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, за зустрічним позовом виконавчого комітету Октябрської селищної ради Красногвардійського району Автономної Республіки Крим до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей управління освіти, молоді та спорту Красногвардійської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2013 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1984 року він проходив службу у збройних силах Російської Федерації (далі - РФ) за контрактом. У 1987 році при проходженні служби у військовій частині № 42857 йому на склад сім'ї з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_4, дочка ОСОБА_5) було надане службове житло АДРЕСА_1, яке належало житловому фонду Міністерства оборони РФ. Відповідно до рішення міністрів оборони РФ та України від 25 листопада 1995 року, у зв'язку із розформуванням та ліквідацією військових частин Міністерства оборони РФ з 1 грудня 1996 року житловий фонд гарнізону, в складі якого знаходилася спірна квартира, було передано у комунальну власність Октябрської селищної ради АР Крим. З 31 жовтня 1996 року він продовжив службу у військовій частині в смт. Кача м. Севастополя, а у 2006 році при звільненні із збройних сил виявив бажання отримати житло у м. Севастополі, у зв'язку з чим у 2007 році його було взято на відповідний облік. 1 листопада 2010 року рішенням житлової комісії військової частини № 49311 йому для постійного проживання йому була виділена квартира АДРЕСА_2, але отримати всі необхідні документи на вселення у зазначену квартиру та вселитися в це житло він не зміг, оскільки займався оформленням документів для здачі раніше займаної квартири АДРЕСА_1, із якої він та його сім'я були зняті з реєстрації 8 вересня 2011 року. У квартиру в м. Севастополі він вселитися не зміг, оскільки відповідно до наказу Міністерства оборони РФ від 30 вересня 2010 року житлова комісія військової частини № 49311 була ліквідована, а повноваження з укладення договору соціального найму жилих приміщень було передано ФДУ "Південне регіональне управління житлового забезпечення". На його звернення до зазначеного управління було повідомлено, що квартира АДРЕСА_2 наказом командуючого Чорноморським флотом від 19 квітня 2002 року віднесена до службових квартир, а тому розподілити цю квартиру ОСОБА_3 неможливо. Клопотання командування військової частини № 49311 на адресу виконкому Октябрської селищної ради про укладення договору соціального найму для тимчасового проживання в АДРЕСА_1 залишено без задоволення. У квартирі АДРЕСА_1 на теперішній час проживає він із своєю сім'єю та з онуком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. У зв'язку із наведеним, посилаючись на ст. 47 Конституції України, ст. 2 та 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України, просив усунути перешкоди у користуванні жилим приміщення, зобов'язати виконавчий комітет Октябрської селищної ради укласти з ним договір найму жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

У грудні 2012 року виконавчий комітет Октябрської селищної ради Красногвардійського району Автономної Республіки Крим звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про виселення, посилаючись на те, що територіальній громаді Октябрської селищної ради належить квартира АДРЕСА_1, наймачем якої значиться ОСОБА_3 Згідно довідки ПП "Домоуправління" від 8 вересня 2011 року спірна квартира здана військовослужбовцем ОСОБА_3 селищній раді. У цей же день ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були зняті з реєстрації за адресою зазначеної квартири, але продовжують в ній проживати. У зв'язку з наведеним, а також враховуючи те, що сім'я ОСОБА_5 забезпечена житловою площею в гуртожитку, виконавчий комітет Октябрської селищної ради, посилаючись на ст. 116 ЖК України та ст.ст. 15, 386, 391 ЦК України, просила виселити відповідачів із жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2013 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено, позовні вимоги виконавчого комітету Октябрської селищної ради Красногвардійського району Автономної Республіки Крим задоволено.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом із малолітньою дитиною ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов виконавчого комітету Октябрської селищної ради Красногвардійського району Автономної Республіки Крим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позов ОСОБА_3 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а позовні вимоги виконавчого комітету Октябрської селищної ради Красногвардійського району Автономної Республіки Крим є обґрунтованими та доведені дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3, який є військовослужбовцем, на сім'ю з трьох осіб було виділено квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 4-6, 12).

Відповідно до копії акта приймання-передачі жилого фонду військового містечка смт. Октябрське зазначена квартира є комунальною власністю територіальної громади Октябрської селищної ради і знаходиться на балансі житлово-комунального господарства виконавчого комітету Октябрської селищної ради Красногвардійського району Автономної Республіки Крим (а.с. 38 - 39).

Згідно із копією витягу з протоколу № 37 від 1 листопада 2010 року рішенням житлової комісії військової частини № 49311 від 1 листопада 2010 року старшому прапорщику ОСОБА_3 на сім'ю з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_4, дочка ОСОБА_5) виділено двокімнатну квартиру для постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7).

Відповідно до інформації Федеральної державної казенної установи "Південне регіональне управління житлового забезпечення" від 11 жовтня 2012 року квартира АДРЕСА_2 наказом командуючого Чорноморським флотом № 220 від 19 квітня 2002 року віднесена до службових квартир, а тому розподілення цієї квартири є неможливим (а.с. 10).

Згідно з довідкою Октябрської селищної ради Красногвардійського району Автономної Республіки Крим від 8 вересня 2011 року ОСОБА_3 здав селищній раді двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8). Копіями карток прописки підтверджується, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у АДРЕСА_1 зняті з реєстраційного обліку з 8 вересня 2011 року (а.с. 28-29).

Частиною 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Зі змісту ст. 15 ЖК України вбачається, що виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті: здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад; приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради; видають ордери на жилі приміщення.

За змістом ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Отже, питання про виселення на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України може ставитися лише в разі встановлення факту самоправного зайняття жилого приміщення (відсутність договору або ордеру, а також визнання їх недійсними).

Суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, в достатньому обсязі не зясували обставини справи та не визначилися з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалюючи рішення про виселення сім'ї ОСОБА_5 зі спірної квартири з підстав, передбачених ч.3 ст. 116 ЖК України, як осіб, що самоправно зайняли жиле приміщення, суди не врахували, що ОСОБА_5 проживають у спірній квартирі з 1987 року та не з'ясували, на яких підставах вони поселилися у цю квартиру і продовжували проживати в ній після передачі житла у 1996 році від МО РФ до комунальної власності територіальної громади Октябрської селищної ради. Встановивши, що ОСОБА_5 здали спірну квартиру органу місцевого самоврядування та були зняті з реєстрації за спірною адресою у зв'язку з отриманням іншого житла, суди, у той же час, не з'ясували, чи було їм надано таке житло та чи мали вони реальну можливість поселитися в нього.

Посилаючись на акт приймання-передачі жилого фонду військового містечка на баланс житлово-комунального господарства виконкому Октябрської селищної ради, суди дійшли висновку, що спірне житло є власностю територіальної громади. Однак нормативно-правові документи, на підставі яких відбулася передача житла (рішення міністрів оборони РФ та України від 25 листопада 1995 року, постанова КМ України № 222 від 19 лютого 1996 року (222-96-п) та розпорядження КМ України № 521 від 19 серпня 1996 року (521-96-р) ) судами досліджені не були, у зв'язку з чим залишилось нез'ясованим питання хто наразі є власником спірного житла та чи є виконком Октябрської селищної ради належним позивачем у справі.

У порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України суди не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.