Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Луганського кооперативного технікуму Луганської облспоживспілки, Міністерства освіти і науки України, Державного казначейства України про стягнення заборгованості з виплати надбавки за вислугу років, допомоги на оздоровлення, винагороди за сумлінне виконання трудових обов’язків, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу у зв’язку з його несвоєчасною виплатою, заборгованості з оплати викладацької роботи та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Луганського кооперативного технікуму Луганської облспоживспілки на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 21 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13 вересня 2011 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона в період з 29 січня 1986 року до 7 вересня 2007 року працювала в учбовому закладі відповідача викладачем дисципліни "Правознавство" і була звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, однак у день звільнення з нею не було проведеного повного розрахунку.

Ураховуючи викладене, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з Луганського кооперативного технікуму Луганської облспоживспілки (далі – Луганський кооперативний технікум) на її користь заборгованість з виплати надбавки за вислугу років, компенсацію за несвоєчасне отримання надбавки за вислугу років, заборгованість з виплати допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки, компенсацію за несвоєчасну виплату допомоги на оздоровлення в розмірі 12 440 грн. 70 коп., заборгованість з виплати винагороди за добросовісну працю та сумлінне виконання службових обов’язків у розмірі 5 087 грн. 80 коп., компенсацію за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати за період з березня 2006 року до липня 2007 року в розмірі 201 грн. 30 коп., заборгованість з оплати викладацької роботи поверх зменшеного річного навантаження в розмірі 1 882 грн., компенсацію в розмірі 3 254 грн. 98 коп., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 8 880 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1 500 грн. та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 13 вересня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Луганського кооперативного технікуму на користь позивачки: заборгованість з виплати надбавки за вислугу років за період з 1997 року до 2001 року в розмірі 4 066 грн. 70коп.; компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою надбавки за вислугу років за період з 1997 року до 2001 року в розмірі 6 451 грн. 10 коп.; заборгованість з виплати допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки за період з 1998 року до 2001 року в розмірі 620 грн.; заборгованість із заробітної плати за роботу поверх зменшеного річного навантаження за період з липня 2000 року до 2007 року в розмірі 1 882 грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за роботу поверх зменшеного річного навантаження за період з липня 2000 року до 2007 року в розмірі 1 372 грн. 98 коп.; компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати на період часу з березня 2006 року до липня 2007 року в розмірі 201 грн. 30 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 7 вересня 2007 року до 22 листопада 2007 року в розмірі 1 752 грн. 75 коп. Стягнуто з Луганського кооперативного технікуму на користь держави 163 грн. 47 коп. судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі Луганський кооперативний технікум просить змінити ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, задовольнивши позовні вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за період з березня 2006 року до липня 2007 року в розмірі 201 грн. 30 коп. та про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 7 вересня 2007 року до 22 листопада 2007 року в розмірі 1 752 грн. 75 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачка станом на початок 1997 року мала стаж педагогічної роботи понад 20 років і, починаючи з 1997 року, мала право на отримання надбавки за вислугу років у розмірі 30 % від педагогічного навантаження, яку не отримувала. Також відповідач усупереч вимогам ст. 57 Закону України "Про освіту", інших нормативно-правових актів чинного законодавства України та внутрішніх документів в період з 1998 року до 2001 року не сплачував позивачці допомогу на оздоровлення до щорічної відпустки. Що стосується вимог про нарахування та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою відповідачем заборгованості з виплати надбавки за вислугу років, допомоги на оздоровлення та заборгованості з виплати заробітної плати за період з березня 2006 року до липня 2007 року, то надбавка за вислугу років і допомога на оздоровлення є складовими заробітної плати, тому підлягають стягненню. Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то період затримки виплати належних ОСОБА_3 сум виник саме за період з 7 вересня 2007 року до 22 листопада 2007 року, оскільки остання відмовилась 22 листопада 2007 року отримати остаточний розрахунок. У супереч вимог п. 79 Інструкції про порядок розрахунку заробітної плати працівників освіти відповідачем не сплачувалась заробітна плата за роботу поверх річного навантаження, яка підлягає стягненню з урахуванням компенсації.

Крім того, суд зазначив, що на час звернення позивачки до суду, а саме 2 листопада 2007 року, діяла норма ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою було передбачено право звернутися до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом першої інстанції установлено, що в період з 29 січня 1986 року до 7 вересня 2007 року позивачка працювала в Луганському кооперативному технікумі на посаді викладача дисципліни "Правознавство" та була звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. У день звільнення належні ОСОБА_3 суми видповідачем виплачені не були.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, стягнувши з Луганського кооперативного технікуму на користь позивачки грошові суми за період з 1997 року до 2001 року, суди не врахували тієї обставини, що в чинній редакції ст. 233 КЗпП України діє з 1 серпня 2001 року, тобто саме з цього часу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь яким строком. До набрання чинності ч. 2 ст. 233 КЗпП України для спорів такої категорії діяв тримісячний строк.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду з позовом лише в 2007 році, проте суди не обговорили питання про можливість поновлення строку звернення до суду та порушили норму, передбачену ст. 58 Конституції України й загальноправовий принцип, згідно з яким закон зворотної дії не має, крім випадків, коли він пом’якшує відповідальність особи.

Відповідно до ст. 57 Закону України "Про освіту" держава забезпечує виплату педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надбавок за вислугу років щомісяця у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки – 10 відсотків, понад 10 років – 20 відсотків, понад 20 років – 30 відсотків та допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Проте зазначених положень закону суди не врахували та не звернули уваги на те, що Луганський кооперативний технікум не є державним закладом освіти та не отримував фінансування з державного бюджету на здійснення виплат, передбачених ст. 57 Закону України "Про освіту". Таким чином, суд не дав оцінки тому, чи можуть бути грошові кошти, які просить стягнути позивачка, визнані як заборгованість роботодавця по заробітній платі, невиплата якої на день звільнення тягнула за собою відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

У зв’язку з цим суду необхідно було повно з’ясувати питання про те, чи на педагогічного працівника подібного закладу поширюється дія ст. 57 Закону України "Про освіту" в частині нарахування щомісячної надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 663 (663-98-п) , який діяв на час ухвалення рішення судом першої інстанції та п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (1078-2003-п) , який діяв на час постановлення ухвали апеляційним судом, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.

Однак передбачені ст. 57 Закону України "Про освіту" виплати не були нараховані позивачці й не були нею отримані, тому суд передчасно зобов’язав роботодавця здійснити виплату компенсаційних та індексаційних сум.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули та, не з’ясувавши в повній мірі вищезазначених обставин, дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Луганського кооперативного технікуму Луганської облспоживспілки задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 21 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13 вересня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.