6-39424св11 Про відшкодування шкоди, завданої злочином - 14.12.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Чернігові до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої злочином, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2011 року,

У лютому 2010 року заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Чернігові звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3, працюючи директором ТОВ "Авдіа", неналежно виконував свої службові обов’язки, у результаті чого не включив до складу податкових зобов’язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в податкових деклараціях з ПДВ за лютий-квітень 2007 року суми ПДВ по операціях з ВАТ "Чернігівський комбінат хлібопродуктів", що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів у сумі 749 385 грн., тобто вчинив службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 4 лютого 2010 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею його на поруки трудовому колективу, а провадження в кримінальній справі за його обвинуваченням закрито. Позивач просив суд стягнути з відповідача на користь Державної податкової інспекції у м. Чернігові до державного бюджету 749 385 грн. на відшкодування шкоди, завданої злочином.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2011 року, позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 749 385 грн., 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1 700 грн. судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та закрити провадження у справі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову заступника прокурора Чернігівської області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що факт та розмір завданої ОСОБА_3 державі шкоди під час закриття провадження по кримінальній справі відповідачем не оспорювався, провадження по кримінальній справі закрито з нереабілітуючих підстав, тому позов підлягає задоволенню на підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3, працюючи директором ТОВ "Авдіа", неналежно виконував свої службові обов’язки, у результаті чого не включив до складу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в податкових деклараціях з ПДВ за лютий-квітень 2007 року суми ПДВ по операціях з ВАТ "Чернігівський комбінат хлібопродуктів", що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів у сумі 749 385 грн., тобто вчинив службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки. Вина відповідача в скоєному злочині підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 15 липня 2009 року.

Постановою господарського суду Чернігівської області від 12 травня 2009 року ТОВ "Авдіа" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру терміном на шість місяців (а.с. 55), а ухвалою цього ж суду від 3 листопада 2009 року ліквідовано юридичну особу ТОВ "Авдіа" (а.с. 57-58).

Як убачається з матеріалів справи, позов був пред’явлений у порядку ст. 1166 ЦК України й суд при вирішенні спору виходив із того, що завдана шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, однак дана норма встановлює загальні правила відшкодування завданої шкоди. Проте суд не врахував, що якщо мають місце спеціальні підстави, які надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей параграфа 1 глави 82 ЦК України (435-15) , потрібно застосовувати спеціальні норми.

Склад злочину, передбачений ст. 212 КК України, має спеціальний суб’єкт, яким можуть бути, зокрема, посадові особи підприємства, установи, організації. Тобто працівники юридичних осіб під час виконання ними своїх посадових обов’язків, пов’язаних з веденням бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно шкода державі у вигляді фактичного ненадходження коштів у бюджет внаслідок ухилення від сплати податків завдається посадовою особою підприємства під час виконання нею своїх службових обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК УРСР суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК УРСР (аналогічна ст. 1166 ЦК України), відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Також п. 58.4. ст. 58 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами,

відповідний контролюючий орган зобов’язаний визначити податкові зобов’язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов’язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов’язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Таким чином, стягнення коштів, які не надійшли до бюджету в результаті скоєння злочину, передбаченого ст. 212 КК України, відбувається не з особи, винної у скоєнні цього злочину, винятково з платника податків, податкові зобов’язання якого не були сплачені, а таким платником податків є юридична особа.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшли передчасного висновку про стягнення грошових коштів на відшкодування шкоди з ОСОБА_3

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.