Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Сімоненко В.М.

Суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Нагорняка В.А., Олійник А.С.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Державного підприємства "Санаторій "Форос", треті особи – Державне управління справами, служба у справах дітей Ялтинської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії;

за касаційною скаргою Державного управління справами на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2009 року та рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 жовтня 2010 року,

В липні 2009 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Державного підприємства "Санаторій "Форос" (далі – санаторій) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що вони є наймачами квартири АДРЕСА_1 м.Ялта, де проживають з 2000 року. Квартира загальною площею 23,7 кв.м. знаходиться на балансі відповідача.

На звернення в травні 2009 року до керуючого санацією ДП "Санаторій "Форос" за оформленням та передачу їм у приватну власність квартири, отримали відмову у зв'язку з відсутністю згоди Державного управління справами та документу про право на пільгу на безкоштовне одержання житла у власність. Вважаючи, що відмова не відповідає вимогам ст. 8 п. 10 Закону України "Про приватизацію державного фонду", оскільки квартира не віднесена до кола об'єктів, перелічених ст. 2 п. 2 вказаного закону, просили зобов"язати ДП "Санаторій "Форос" посвідчити їх заяви про приватизацію квартири.

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 16 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволені. Визнано відмову ДП "Санаторій "Форос" у наданні згоди позивачам на приватизацію АДРЕСА_1 неправомірною, зобов?язано ДП "Санаторій "Форос" посвідчити

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підписом заяву на приватизацію АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду АР Крим від 6 жовтня 2010 року рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня

2009 року змінено в частині зобов?язання відповідача виконати певні дії та викладено резолютивну частину рішення у цій частині у наступній редакції: зобов'язати державне підприємство "Санаторій "Форос" в місячний строк з дня отримання рішення апеляційного суду оформити та видати ОСОБА_3, ОСОБА_4 необхідні документи для приватизації АДРЕСА_1

У касаційній скарзі Державне управління справами порушує питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій, ухвалення нового рішення про відмову позивачам в позові. Скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що будинок, в якому знаходиться квартира позивачів є жилим будинком, а не гуртожитком, який розташований за межами земельної ділянки санаторію, а відповідач необґрунтовано відмовив позивачам у задоволенні заяви про приватизацію квартири.

З таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають.

Згідно ч. 2 ст. 9 ЖК України, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх в житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва або отримання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначений вичерпний перелік будинків (квартир), які не підлягають приватизації, у тому числі й квартири, розташовані на територіях установ та організацій.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, в повному господарському веденні або оперативному управлінні яких знаходиться державних житловий фонд.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_3 є основним наймачем АДРЕСА_1. В квартирі також зареєстрована і проживає донька наймача – ОСОБА_4

Задовольняючи позовні вимоги позивачів, суд виходив з того, що житлова площа, щодо якої позивачі звернулися до відповідача із заявою про приватизацію, є квартирою і знаходиться в житловому будинку, а не в гуртожитку.

Разом з тим, позивачі були прописані в житлове приміщення до гуртожитку за вказаною адресою. В справі відсутні відомості про зміну статусу гуртожитку на житловий будинок, а житлову площу, яку займають позивачі, на квартиру. Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської Ради № 1472 від 28 вересня 2006 року, на яке послався суд, було затверджено рішення міжвідомчої комісії по реєстрації будівель і внутрішніх перепланувань, списків приміщень, придатних для постійного проживання. Рішення не містить даних про переведення гуртожитку в житловий будинок.

Зазначені обставини залишилися за межами з"ясування судом першої інстанції та апеляційної інстанції, хоча Державне управління справами звертало увагу на цю обставину в своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі. Таким чином, не з"ясовано, який статус має будинок та житлова площа, в якій проживають позивачі. Санаторієм не надано документу про баланс із зазначенням як рахується ця будівля та житлова площа в балансі, як будинок та квартира, чи як гуртожиток. Дійшовши висновку про те, що позивачі проживають не в гуртожитку, а квартирі, суд не з"ясував хто має право розпорядження цим житлом, а саме: санаторій чи Державне управління справами, і яким документом закріплені ці права. Не перевірені доводи Державного управління справами щодо наявності повноважень санаторію на приватизацію житлових приміщень, враховуючи введення господарським судом до санаторію процедури санації та призначення керуючого санацією.

Судом не уточненні позовні вимоги позивачів, оскільки вимоги про посвідчення заяви позивачів про приватизацію не передбачені ст. 16 ЦК України, як спосіб захисту права. Апеляційний суд,змінивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог, що є порушенням ст. 303 ЦПК України, відповідно до вимог якої, апеляційний суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами допущені порушення процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, у відповідності до ст. 338 ЦПК України, рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з

розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного управління справами задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2009 року та рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 жовтня 2010 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.