Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" до ОСОБА_6, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемма-Авто", товариство з обмеженою відповідальністю "Юко-Моторс" про компенсацію коштів та визнання права власності на частину об’єкта нерухомості за касаційною публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суд Київської області від 19 квітня 2011 року,

У квітні 2007 року ПАТ "АКБ "Базис" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про компенсацію коштів за використання обладнання. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем незаконно набуто у власність та використовується з комерційною метою майно позивача, набуте ПАТ "АКБ "Базис" на підставі господарських договорів, укладених з попередніми власниками майна.

26 червня 2007 року позивач подав до суду заяву про доповнення позовних вимог, та просив також визнати за ним право власності на 43, 52 % нерухомого майна – станції технічного обслуговування автомобілів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що обладнання станції технічного обслуговування автомобілів знаходиться у власності позивача, та є частиною станції, що на його думку дає підстави для визнання за банком права власності на частку у об’єкті та у зв’язку з використанням відповідачем обладнання на свою користь надає право на відшкодування збитків.

Справа судом розглядалась неодноразово.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 10 лютого

2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Базис", посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено наступне.

Рішенням виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської ради від

25 грудня 2003 року встановлено, що власником виробничих приміщень станції технічного обслуговування є ТОВ "Глобус-2".

У жовтні 2004 року ТОВ "Глобус-2" передало майно в оренду ОСОБА_7 с правом передачі в суборенду.

26 жовтня 2004 року ОСОБА_7 передав майно в суборенду ТОВ "Лемма-Авто" строком на один рік без нотаріального посвідчення договору.

12 травня 2005 року між ТОВ "Лемма-Авто" (заставодавець) та АКБ "Базис" (заставодержатель) було укладено договір застави на забезпечення виконання ТОВ "Лемма-Авто" своїх зобов’язань перед банком за кредитними договорами від 29 вересня 2004 р. і від 29 березня 2005 р. Відповідно до

п. 2 укладеного договору предметом застави є обладнання, зазначене в додатку № 1 до нього та яке встановлено на спірному об’єкті. Вартість предмета застави визначена сторонами в 750 тис. грн.

7 вересня 2005 року згідно з актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об’єкта в експлуатацію від забудовника

ТОВ "Глобус-2" після реконструкції були прийняті в експлуатацію закінчені приміщення магазину з продажу непродовольчих товарів та станції техобслуговування автомобілів.

17 лютого 2006 року ТОВ "Лемма-Авто" за згодою позивача як заставодержателя уклало с ТОВ "Юко-Моторс" договір купівлі-продажу заставленого майна (обладнання та робіт з його встановлення на загальну суму 917 280 грн. 44 коп.) зі збереженням обтяження.

17 лютого 2006 р. згідно з договором ТОВ "Юко-Моторс" передало

АКБ "Базис" у власність обладнання, матеріали та роботи на загальну суму 1 378 228 грн., які були предметом застави.

10 червня 2006 року ОСОБА_7 підписав з ТОВ "Юко-Моторс" іншій договір суборенди нежитлової будівлі станції технічного обслуговування автомобілів.

30 листопада 2006 року ОСОБА_8 придбав нежитлову будівлю станції технічного обслуговування автомобілів за нотаріально посвідченим договором купівлі продажу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 12 липня

2007 року за ним також визнано право власності на нежитлову будівлю в АДРЕСА_1 площею 790,6 кв.м.

27 червня 2008 року відповідач отримав також державний акт на земельну ділянку, на якій розташовано спірний об’єкт.

Відмовляючи в позові про визнання права власності на частку майна, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем придбано нерухоме майно на законних підставах, позивач договори щодо відчуження нежитлової будівлі не оспорює, а тому вимога про визнання права власності на нерухоме майно задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в позові про стягнення компенсації коштів за використання обладнання, суд виходив з того, що обладнання, яке встановлено на час придбання відповідачем нерухомого майна, не є тим обладнанням, яке встановлено

ТОВ "Лемма-Авто" під час оренди приміщень. При цьому суд послався на висновок експертно-будівельного дослідження № 11126 від 28.01.2010 року, наданого відповідачем.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними.

Відповідно до ч.1 ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої в найм, проводиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до положень ч. 1,4 ст. 778 ЦК України наймач за згодою наймодавця може поліпшити річ, та якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

За положеннями ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитись своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Таким чином, якщо в результаті найму була створена нова річ, наймач стає співвласником такого майна та набуває право на розпорядження лише після виділення частки зі спільного майна.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_8 є власником нежитлової будівлі станції технічного обслуговування автомобілів, а ТОВ "Лемма-Авто", як суборендар, здійснило поліпшення об’єкту нерухомості (встановлення обладнання та ремонтні роботи) без узгодження з орендарем. Оскільки ОСОБА_8 придбав тільки нежитлову будівлю, та договір купівлі продажу не містить жодних даних про передачу набувачу обладнання, суд також прийшов до висновку що позивач не довив ідентичність обладнання.

При цьому суди не звернули уваги на те, що нежитлова будівля без обладнання придбана ОСОБА_8 після підписання договору купівлі-продажу обладнання між ТОВ "Лемма-Авто" та ТОВ "Юко Моторс" та передачу майна, яке ніби-то знаходилось у зазначеному приміщенні під заставою.

Суди не встановили, яке майно є об’єктом власністю ОСОБА_8, яке майно було об’єктом власності або користування на підставі оренди приміщень або обладнання ТОВ "Лемма-Авто" та стало об’єктом застави, чи є це майно окремими об’єктами власності, або є складовими цілісного майнового комплексу - станції технічного обслуговування. При цьому судами по різному визначається предмет власності та предмет спору без урахування інвентаризаційної справи ( а.с. 145 т. 2) від 31.04.2004 року та інших правоустановчих документів і договорів.

Суди також не звернули уваги на те, що позов заявлено з підстав набуття права власності на новостворену річ - станцію технічного обслуговування, саме яка була прийнята в експлуатацію актом державної технічної комісії від 07 вересня 2005 року ( т. 2 а.с. 238), а не про визнання права власності на нежитлову будівлю станції.

Судами встановлено, що 12 травня 2005 року між ТОВ "Лемма-Авто" (заставодавець) та АКБ "Базис" (заставодержатель) було укладено договір застави на забезпечення виконання ТОВ "Лемма-Авто" своїх зобов’язань перед банком за кредитними договорами від 29 вересня 2004 року і від 29 березня 2005 року, та предметом застави є обладнання, зазначене в додатку № 1 до нього.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(ч.1ст. 58 ЦПК України).

Оцінюючи критично господарські договори ТОВ "Лемма-Авто" з іншими суб’єктами в частині встановленні обладнання та вважаючи їх неналежними доказами та такими, що не стосуються предмету спору, суд виходив з того, що позивач не посилався на спільне створення нерухомого майна з ОСОБА_8, а тому зазначені договори не стосуються предмету доказування, суди порушили вимоги ст. ст. 57, 58 ЦПК України, оскільки позивач посилався саме на те, що в заставі знаходяться як обладнання, так і роботи по встановленню заставленого обладнання, а тому не приймати до уваги зазначені договори тільки з мотивів неналежності доводам, поданим в обґрунтування позову, не є правильним.

Відповідно до ч. 4 ст. 386 ЦК України власник майна має право на відшкодування матеріальної шкоди.

Відповідно до положень п.4 ч.3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберігла його у себе за рахунок іншої особи.

Відмовляючи в позові про стягнення шкоди за використання обладнання, суд виходив з того, що позивач, не довів, що обладнання, яке встановлено на станції, та обладнання, яке передано в заставу, є ідентичним, про що свідчить висновок № 11126 експертно-будівельного дослідження, проведеного КНДІСЕ 28 січня 2010 року та суперечності в додатках до договорів.

Однак такий висновок є передчасним.

В матеріалах справи (т.1 а.с. 135) знаходиться залишена без розгляду у зв’язку з наявністю у провадженні того ж суду іншої цивільної справи про той самий предмет і з тих самих підстав позовна заява ОСОБА_8 про визнання недійсним договору від 17 лютого 2006 року між ТОВ "Юко Моторс" та АКБ "Базис", в якій позивач, посилаючись на порушення його права власності з підстав того, що на момент укладення договору ТОВ "Юко-Моторс" не було власником чи співвласником станції технічного обслуговування з тих підстав, що цивільним законодавством не передбачено відчуження складової частини однієї речі ( обладнання), особою, яка не є власником цієї речі. Таким чином в своїй позовній заяві відповідач не заперечував того факті, що обладнання передане у заставу є складовою частиною станції технічного обслуговування автомобілів.

В обґрунтування висновку щодо неідентичності обладнання, встановленого на станції, та обладнання переданого у заставу та власність позивача, суд послався на висновок №11126 експертного будівельно-технічного дослідження, який висновків щодо ідентичності не містить, а тому суду слід було при встановленні ідентичності майна надати оцінку даному висновку з точки зору наявності обладнання на станції, його маркуванню та його відповідності додаткам до договорів.

З огляду на наведене, судом в порушення вимог ст. 214 ЦПК України та інших зазначених процесуальних норм не встановлено фактичні обставини справи в частині, з приводу якого майна виникли правовідносини між учасниками, яке майно є предметом спору, правовий статус спірного майна, та складу майна, яке є спірним; яке обладнання було встановлено в нежитловому приміщенні станції, коли та ким, чи є це обладнання ідентичним тому, яке було закладено в заставу банку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що, оскільки судами порушені норми ст. 214 ЦПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, та не визначений характер правовідносин, які виникли між сторонами спору, та не вирішено питання щодо правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, рішення судів підлягають скасуванню та відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на наведене, керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від

10 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від

19 квітня 2011 року скасувати.

Справу за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" до ОСОБА_6, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемма-Авто", товариство з обмеженою відповідальністю "Юко-Моторс" про компенсацію коштів та визнання права власності на частину об’єкта нерухомості за касаційною публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.