Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Головуючого: Колодійчука В.М.

Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Савченко В.О., Фаловської І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 3 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 квітня 2011 року,

У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Радивилівського районного суду Рівненської області суду з позовом до ТОВ "Агрофірма Трипілля" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 4 лютого 2008 року. 5 листопада 2010 року наказом №24-з його було звільнено з посади завідувача складу ТОВ "Агрофірма Трипілля" у зв’язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просив суд поновити його на роботі та стягнути середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки змін в організації підприємства не відбулось, інша робота йому не запропоновувалася.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 3 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 8 квітня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені рішення суду першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст.. 335 ЦПК України (1618-15) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначеним вимогам ухвалені рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача з займаної посади відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства.

Колегія суддів не може у повному обсязі погодитися з висновками судів, що ухвалили оскаржені рішення, вважаючи їх передчасними.

Так, з матеріалів справи вбачається що сторони перебували у трудових відносинах з 4 лютого 2008 року, відповідно до яких ОСОБА_1 працював на посаді завідувача складу ТОВ "Агрофірма Трипілля", згідно з наказом № 15 від 14.03.2008 року.

30 серпня 2010 року загальними зборами учасників товариства ТОВ "Агрофірма Трипілля" прийнято рішення про скорочення чисельності та штату працівників підприємства, у тому числі і посади позивача, з 2 вересня 2010 року у зв’язку наслідками фінансово-економічної кризи.

5 листопада 2010 року на підставі наказу №24-з відповідно до п.1 ст. 40 КзПП України останнього було звільнено з займаної посади в зв’язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Відповідно до п.1 ст. 40 КзПП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з роз‘ясненнями Пленуму Верховного Суду Укрпаїни, викладеними у п. 19 його постанови від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) з наступними від 6 листопада 1992 р, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Судам слід враховувати, що при проведенні вивільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників, перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Разом з цим при розгляді справи не з’ясовано, чи дійсно відповідач не мав можливості надати ОСОБА_1 іншу роботу на підприємстві.

З наданого відповідачем штатного розпису (а.с.55-67) вбачається, що на підприємстві відбувався прийом робітників, посади яких позивачеві не запропоновувалися. Посилання відповідача на те, що позивач є інвалідом, не може виконувати роботу на інших посадах, не є достатньо обґрунтованими та підтвердженими доказами по справі.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, всупереч вимогам ст. 10 ЦПК України, належним чином не перевірив доводів відповідача, щодо неможливості надати ОСОБА_1 іншу роботу на підприємстві, не в повному обсязі з`ясував фактичні обставини справи, щодо звільнення останнього з займаної посади, що призвело до ухвалення передчасного рішення у справі.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на зазначені порушення норм процесуального прав та уваги не звернув, доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, обставин визнати ухвалені судові рішення законними і обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 3 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 квітня 2011 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.