Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Гончара В.П., Олійник А.С.,

Нагорняка В.А., Ступак О.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на спільне майно за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2011 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в якому просила припинити за ОСОБА_4 право власності на ј частину земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_1, яка належить останній згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 квітня 2010 року та визнати за нею право власності на цю частину земельної ділянки, стягнувши з неї на користь відповідачки її вартість у розмірі 5 835 грн. 95 коп.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 30 березня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2011 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку. Згідно з ч. 3 цієї статті учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки – вимагати відповідної компенсації.

Суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та давши правильну оцінку всім зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

Такого висновку районний суд дійшов з урахуванням положень ст. 365 ЦК України, ст. 88 ЗК України, а також на підставі проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи від 26 січня 2011 року № 3398 (а.с. 101-108), висновком якої визначено, що спірна земельна ділянка не є неподільною, що свідчить про наявність підстав для виділення належної ОСОБА_4 частки із складу земельної ділянки. З урахуванням розмірів цієї ділянки у висновку були також наведені можливі варіанти виділу ј її частини для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для припинення права власності відповідачки на частку у спірній земельній ділянці зі стягненням на її користь з позивачки відповідної грошової компенсації.

Судом першої інстанції вірно встановлено вищезазначені обставини і рішення відповідає вимогам ст. 214 ЦПК України, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2011 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 30 березня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.