Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: СГІРФО Тростянецького РВ УМВС України у Вінницькій області, про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю, зняття з реєстрації та реєстрацію, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 серпня 2011 року,

В травні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначив, що з вересня 1986 року по квітень 2010 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, з якою раніше проживав в одному будинку по АДРЕСА_1, остання була в ньому зареєстрована. В вересні 2010 року він в порядку спадкування, на підставі рішення суду, отримав у спадщину після смерті своєї матері, право власності на зазначений будинок. Після розлучення, починаючи з квітня 2010 року відповідачка не проживає в даному будинку, проте залишається в ньому зареєстрованою, що перешкоджає позивачу у користуванні його будинком на власний розсуд.

Крім того, на підставі ст. 72 ЖК України, з урахуванням того, що відповідачка, як член сім’ї вибула на інше постійне місце проживання, вона втратила право на проживання в цьому приміщенні з моменту вибуття.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 22 червня 2011 року позов задоволено частково: визнано ОСОБА_7 такою, що втратила право проживання в АДРЕСА_1 зобов’язано ОСОБА_7 не перешкоджати ОСОБА_6 користуватися зазначеним будинком, зобов’язано СГІРФО Тростянецького РВ УМВС України у Вінницькій області зняти ОСОБА_7 з реєстрації за указаною адресою, в решті вимог позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 16 серпня 2011 року, рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що відповідачка з квітня 2010 року не проживає у спірному будинку, проте зареєстрована в ньому, чим перешкоджає позивачу у повній мірі розпоряджатися його власністю, тому його права підлягають захисту відповідно до вимог ст. 391 ЦК України.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем не наведено конкретних підстав які б давали право на визнання відповідачки особою такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, крім того позивачем не додано доказів, що підтверджують обрання відповідачкою іншого постійного місця проживання, чим не виконав вимоги ст. 10 ЦПК України.

Проте погодитись з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції .

Місцевим судом при вирішенні справи встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з вересня 1986 року по квітень 2010 року та разом проживали в АДРЕСА_1 до моменту розлучення. В вересні позивач став власником даного будинку в порядку спадкування. Відповідачка з квітня 2010 року, не проживає з позивачем, проте зареєстрована в спірному в будинку

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом

Згідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Проте, при вирішенні справи місцевий суд не звернув уваги, на те що позивач порушував питання про визнання відповідачки втратившою право користування спірним жилим приміщенням, в зв'язку з її вибуттям на постійне місце проживання за іншою адресою, при цьому посилався на ст. 72 ЖК України та вирішив справу з підстав не визначених у позовній заяві.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України допущених судом першої інстанції порушень належним чином не усунув та встановивши, що відповідачка вселилася у спірне жиле приміщення на законних підставах, зареєстрована в ньому як колишній член сім’ї позивача, з характером спірних правовідносин та нормами, що підлягають застосуванню до них не визначився, та належним чином доводи позивача про відсутність відповідачки за спірною адресою понад рік не перевірив, наданим ним доказам оцінки не надав, тому дійшов передчасного висновку про відмову в позові.

Таким чином, допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм матеріального та процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 22 червня 2011 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 серпня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.