Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Центрінвестбуд – 2000", товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Інвест" про розірвання інвестиційного договору та стягнення внесеної грошової суми за касаційними скаргами ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2011 року та товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Інвест" на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2011 року,

У січні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 жовтня 2006 року між нею, як первісним кредитором, та ТОВ "Центрінвестбуд – 2000", як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги за договором інвестування будівництва однокімнатної квартири НОМЕР_1, загальною площею 46 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1, укладеного 8 грудня 2005 року між ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" і ТОВ "Регіон-Інвест", третьою стороною у якому був банк АКБ "Київ". 23 жовтня 2006 року між нею та АКБ "Київ" укладено кредитний договір, згідно якого їй було надано цільовий кредит у сумі 19 тис. 500 дол. США для фінансування будівництва указаного об’єкту інвестування, які вона повернула 25 вересня 2007 року і повністю виконала свої боргові зобов’язання перед АКБ "Київ". Відповідно до п. 4.6 укладеного договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор поручається за боржника перед новим кредитором за виконання зобов’язань за основним договором. З урахуванням того, що ТОВ "Регіон-Інвест" поручився перед нею за виконання ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" його обов’язку за інвестиційним договором, а боржник ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" порушив і не виконав свої зобов’язання перед нею, не передав їй об’єкт інвестування у визначені договором строки, позивачка вважає, що відповідачі мають нести перед нею відповідальність на підставі ст. ст. 553, 554 ЦК України, як солідарні боржники.

Ураховуючи викладене, позивачка просила на підставі ст. 651, ст. 653 ЦК України розірвати укладений 8 грудня 2005 року між ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" і ТОВ "Регіон-Інвест" інвестиційний договір, стороною якого є вона на підставі указаного договору про відступлення права вимоги; стягнути солідарно з відповідачів внесену нею за указаним договором грошову суму у розмірі 193 тис. 660 грн.; грошову суму у розмірі 193 тис. 660 грн. і грошову суму, яка враховує індекс інфляції за час прострочення виконання зобов’язання у розмірі 69 тис. 949 грн. 99 коп. та понесені нею судові витрати у справі у загальному розмірі 5 тис. 820 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволений. Розірваний укладений між ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" та ТОВ "Регіон-Інвест" інвестиційний договір № 4-51 від 8 грудня 2005 року, стороною якого замість ТОВ "Регіон-Інвест" є ОСОБА_3 на підставі укладеного договору № 1 про відступлення права вимоги від 10 жовтня 2006 року. Стягнуто солідарно з ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" та ТОВ "Регіон-Інвест" на користь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 193 тис. 660 грн. та грошову суму, яка враховує індекс інфляції за час прострочення виконання зобов’язання у розмірі 69 тис. 949 грн. 99 коп., три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 11 тис. 508 грн. 18 коп., судовий збір у розмірі 1 тис. 700 грн., витрати на інформаціно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4 тис. грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2011 року апеляційну скаргу ТОВ "Регіон-Інвест" задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" та ТОВ "Регіон-Інвест" на користь ОСОБА_3 грошової суми у розмірі 69 тис. 949 грн. 99 коп., яка враховує індекс інфляції за час прострочення зобов’язання та трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 11 тис. 508 грн. 18 коп. за прострочення виконання зобов’язання скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні даних вимог ОСОБА_3 відмовлено. В частині солідарного стягнення з ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" та ТОВ "Регіон-Інвест" на користь ОСОБА_3 судового збору у розмірі 1 тис. 700 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 4 тис. грн. змінено. Стягнуто солідарно з ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" та ТОВ "Регіон-Інвест" судовий збір у розмірі 1 тис. 190 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 109 грн. 78 грн. В іншій частині залишено без змін.

У поданих касаційних скаргах з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права: ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції; ТОВ "Регіон-Інвест" просить скасувати ухвалені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ "Регіон-Інвест" підлягає задоволенню, скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що договір підлягає розірванню у зв’язку з тим, що ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" не виконало своїх обов’язків, передбачених умовами договору а саме: не виконало будівництва в обумовлений строк (3 квартал 2007 року); не здало будинок у експлуатацію; не передало позивачці інвестовану квартиру.

З висновками судів повністю погодитись не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Як убачається із матеріалів справи, позивачка обґрунтовувала позовні вимоги умовами укладеного сторонами договору про відступлення права вимоги, яке перейшло їй від первісного кредитора за інвестиційним договором інвестування квартири та просила розірвати інвестиційний договір з вини боржника і застосувати наслідки його розірвання.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, між іншим, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що 8 грудня 2005 року між ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" і ТОВ "Регіон-Інвест", третьою стороною у якому був банк АКБ "Київ", укладено договір інвестування будівництва однокімнатної квартири НОМЕР_1, загальною площею 46 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 10 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 як первісним кредитором та ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги за указаним договором, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги за договором інвестування будівництва указаної квартири. За цим договором новий кредитор одержує право, замість первісного кредитора, після проведення ним 100 % оплати за даним договором, вимагати від боржника виконання умов основного договору, а саме протягом одного місяця передати новому кредитору оригінали документів. Банк, як сторона у договорі, зобов’язався забезпечити своєчасне та повне перерахування на поточний рахунок первісного кредитора коштів, внесених за цим договором новим кредитором. Відповідно до п. 4.6 укладеного договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор поручається за боржника перед новим кредитором за виконання зобов’язань за основним договором. 23 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ "Київ" укладено кредитний договір № 123, згідно якого ОСОБА_3 було надано цільовий кредит у сумі 19 тис. 500 дол. США для фінансування будівництва указаного об’єкту інвестування. 6 листопада 2006 року між АКБ "Київ" і ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, яким забезпечувалось виконання зобов’язань по поверненню суми наданого ОСОБА_3 цільвого кредиту, і у іпотеку було передано майнові права на указану квартиру, яка будується. 1 листопада 2006 року ОСОБА_3 і акціонерна страхова компанія "Рокада" уклали договір добровільного страхування фінансових ризиків, предметом якого є забезпечення страхового захисту зазнання страхувальником збитків внаслідок неотримання у власність указаної квартири. 9 листопада 2006 року ОСОБА_3 і ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" уклали додаткову угоду до інвестиційного договору відповідно до якої сторони погодились внести зміни до пунктів договору та викласти їх у новій редакції, а саме: "2.7. У випадку, якщо загальна площа об’єкту, згідно виданого технічного паспорту буде перевищувати загальну площу згідно укладеного договору, то ця різниця оплачується інвестором за ціною 1 кв. м 4 тис. 200 грн., у тому числу ПДВ – 701 тис. 67 грн. протягом 20-ти календарних днів з моменту проведення технічної інвентаризації об’єкту"; "3.1.5 У разі відступлення інвестором прав на об’єкт за даним договором більше одного разу на користь третіх осіб, сплатити ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" винагороду у розмірі 10 % за цінами на день подачі заяви від загальної вартості об’єкту"; "3.2.2. Передача майнових прав на об’єкт надає інвестору право розпоряджатися об’єктом, уступати, укадати щодо нього попередні договори купівлі-продажу та інші подібні договори, надавати у заставу за згодою товариства без можливості передачі об’єкту у власність інших осіб, надає йому право розпоряджатись об’єктом". Станом на 5 жовтня 2007 року ОСОБА_3 повністю погасила заборгованість перед АКБ "Київ" по кредиту та відсоткам за його користування по указаному кредитному договору. 10 серпня 2009 року ОСОБА_3 звернулася з претензіями до ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" та ТОВ "Регіон-Інвест" про припинення участі у ФФБ і повернення суми інвестицій на підставі ст. 20 Закону України від 19 червня 2003 року № 978-IV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю". У наданих ОСОБА_3 28 квітня 2009 року відповідях на претензію відповідачі: ТОВ "Регіон-Інвест" пропонувало позивачці звернутись до ТОВ "Центрінвестбуд – 2000", яке є стороною у договорі; ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" повідомило ОСОБА_3 про порушення відносно забудовника указаного будинку, яким є ТОВ "Агробудпереробка-ЛТД" процедури банкрутства та про перехід функцій керівника підприємства до арбітражного керуючого згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управління цими коштами визначені Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) , який регулює правовідносини у сфері функціонування Фонду фінансування будівництва.

Цим же Законом (978-15) передбачений механізм розірвання угоди про участь у ФФБ та відмови від участі у Фонді.

Згідно зі ст. 21 цього Закону за здійснення відмови від участі у фонді довіритель сплачує управителю ФФБ винагороду в розмірі та в порядку, визначених Правилами ФФБ.

З такими Правилами позивачка була ознайомлена.

Особливості регулювання залучення коштів фізичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, установлені Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) . Відповідно до ст. 2 цього Закону договором управління майном для ФФБ є договір про участь у ФФБ; управителем є фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством; установником управління майном є особа, яка передає майно управителю в довірчу власність на підставі договору управління майном – довіритель.

Статтею 20 Закону встановлено, що управління майном, яке здійснюється за договором про участь у ФФБ, припиняється у разі відмови довірителя від участі в ФФБ. Сума коштів, що підлягає поверненню довірителю при відмові від участі у ФФБ, визначається управителем, виходячи з кількості закріплених за довірителем вимірних одиниць об'єкта інвестування, поточної ціни вимірної одиниці цього об'єкта інвестування на день передачі коштів в управління управителю ФФБ. У разі дострокового припинення управління майном забудовник, на вимогу управителя ФФБ виду А, зобов'язаний у визначений Правилами ФФБ строк перерахувати на рахунок ФФБ кошти для подальшої виплати довірителю.

Частиною 4 ст. 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" до 1 січня 2012 року забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва,крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта(частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва.

Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України на строк дії цієї статті не здійснюється.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 зверталася до ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" із заявою про припинення участі у ФФБ та повернення суми інвестицій на підставі ст. 20 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" з посиланням на неспроможність відповідачів виконати умови договору та передати їй інвестовану квартиру.

ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" повідомило ОСОБА_3 про порушення відносно забудовника указаного будинку, яким є ТОВ "Агробудпереробка-ЛТД" процедури банкрутства та про перехід функцій керівника підприємства до арбітражного керуючого згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

У позовній заяві позивачка просила розірвати укладений договір на підставі ст. 651 ЦК України із застосуванням правових наслідків розірвання договору, передбачених ст. 653 ЦК України.

За положеннями ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 651 цього Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 651 визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Вирішуючи спір про розірвання договору інвестування внесених коштів на інвестування квартири, суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені вище вимоги закону щодо порядку розірвання таких договорів і застосування наслідків їх розірвання та не уточнив заявлених позовних вимог.

ОСОБА_3 у позові посилалась на те, що ТОВ "Регіон-Інвест" у порушення п. 4.6 договору відмовився повернути отриману від неї суму винагороди у розмірі 39 тис. 569 грн. (а. с. 3-8).

Покладаючи на відповідачів обов’язок по відшкодуванню шкоди у солідарному порядку, суди послалися на п. 4.6 укладеного договору, відповідно до якого, у разі розірвання новим кредитором основного договору з вини боржника, первісний кредитор зобов’язується повернути новому кредитору суму винагороди, а не суми основного зобов’язання у розмірі вартості об’єкту інвестування, визначеної п. 2.1 договору, та не звернули уваги на п. п. 4.1 та 4.2 договору, де сторони дійшли згоди, що у випадку порушення або неналежного виконання зобов’язань, що випивають з умов цього договору сторони несуть відповідальність, визначену даним договором та чинним законодавством України, а п. 4. 2 договору взагалі не передбачає відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором за невиконання боржником свого обов’язку (а. с. 17-19).

При цьому суди також не врахували положень ст. ст. 512, 514 ЦК України про те, що при відступленні права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом і тих обставин, що за інвестиційним договором передбачена відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за даним договором для сторін договору згідно чинного законодавства, та передбачена можливість дострокового розірвання інвестором договору, до моменту передачі його у власність і не передбачена можливість розірвання договору з вини боржника (а. с. 20-22).

За наведених обставин, висновки судів про покладення на обох відповідачів солідарної відповідальності про повернення коштів у зв’язку з розірванням договору, і визначений судами розмір цих коштів не узгоджуються з умовами укладених договорів та указаними вимогами закону.

Суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, доводів ТОВ "Центрінвестбуд – 2000" у достатньому обсязі не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України при вирішенні спору суд розподіляє судові витрати між сторонами.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суди у порушення зазначеної норми процесуального права, не розподілили їх між сторонами, а стягнули судові витрати солідарно з відповідачів, що не передбачено зазначеною нормою закону.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково частково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Таким чином, ураховуючи, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Інвест" задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.