Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного видавництва "Преса України" Державного управління справами про стягнення заборгованості за договором, за касаційною скаргою державного видавництва "Преса України" Державного управління справами на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2010 року,

У жовтні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом про стягнення заборгованості в сумі 877193,75 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконав умови укладеного між ними договору про надання правової допомоги щодо оплати послуг позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 вересня 2004 року між ним та відповідачем було укладено договір про надання правової допомоги. В межах вказаного договору відповідач надав позивачу доручення на ведення окремої справи – виконання у наступних після 2003 року періодах комплексу робіт пов’язаних із встановлення наявності законних підстав для звільнення відповідача від сплати до державного бюджету України дивідендів (частини свого прибутку (доходу) за результатами щоквартальних та річних результатів фінансово-господарської діяльності. Протягом 2004-2010 років позивач виконував роботи за окремим дорученням шляхом підготовки письмових правових висновків та рекомендацій, надання консультацій, підготовки проектів процесуальних документів та представництва інтересів відповідача в суді. Всього на виконання вказаних робіт було витрачено 85 годин. Внаслідок виконання позивачем вказаних робіт в 2004, 2005 та 2006 роках було досягнуто визначеного відповідачем для цих робіт позитивного результату внаслідок чого відповідач отримав майнову вигоду в розмірі 16 188 975,00 гривень. Позивач відповідно до договору направив відповідачу звіт про виконані роботи та рахунок на оплату гонорару в розмірі еквівалентному 100 дол. США за кожну годину роботи та додаткового гонорару в розмірі 5 % від суми отриманої відповідачем майнової вигоди, однак відповідач всупереч умовам договору не сплатив вказані суми.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто з державного видавництва "Преса України" Державного управління справами на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором про надання правової допомоги у розмірі 836580 грн та судові витрати. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі скаржник порушує питання про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2010 року і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із доведеності вимог позивача.

Проте погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Судами встановлено, що 24 вересня 2004 року між відповідачем та позивачем, який здійснював адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 23 вересня 2003 року було укладено договір про надання правової допомоги № 24-09/04.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Предметом укладеного між сторонами договору відповідно до п. 1.1 є здійснення адвокатом за дорученням клієнта надання оплатної правової допомоги клієнту в його господарській діяльності.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що виконання робіт за цим договором здійснюється за дорученнями клієнта, які можуть передбачати як виконання роботи разового характеру, як то надання консультації, підготовки конкретного документа та інш. (далі окреме доручення), так і виконання комплексу робіт по досягненню визначеного клієнтом позитивного результату (далі – окрема справа).

Із змісту наявного в матеріалах справи (а.с. 21 Т.1) доручення вбачається, що адвокату доручено виконання комплексу робіт по встановленню наявності законних підстав для звільнення у наступних після 2003 року періодах від сплати відповідачем до державного бюджету України частини прибутку за щоквартальними та річними результатами фінансово-господарської діяльності і визначенню правової позиції щодо обґрунтування законності несплати видавництвом цих платежів.

Вказаний документ не має назви щодо того, чи є це окремим дорученням чи виконанням робіт в межах окремої справи, але з його змісту та звіту адвоката про виконання цього доручення вбачається, що позивачем виконувались роботи (послуги), які характерні при виконанні доручення як за окремим дорученням так і в межах окремої справи.

Крім того, моментом початку виконання адвокатом робіт по окремій справі є момент підписання відповідної додаткової угоди до цього договору, або будь-які інші дії адвоката, які свідчать про фактичний початок виконання робіт по окремій справі. Судами не встановлені обставини, які свідчать про досягнення умов щодо початку виконання адвокатом відповідних робіт чи обставин, які свідчать про фактичний початок виконання таких робіт.

Оскільки відповідач не заперечує виконання позивачем робіт за цим договором, встановлення обставин справи щодо виду виконуваних робіт та його початку має значення для визначення порядку оплати цих робіт та порядку звітування за виконану роботу, що в свою чергу визначає терміни виконання договірних зобов’язань адвоката та початок перебігу строків позовної давності, про які було заявлено відповідачем до винесення рішення.

Висновок суду, що позивачу було надане доручення на виконання окремої справи з посиланням лише на додаткову угоду від 20.07.2010 року не може бути повним без встановлення обставин щодо визначення дати, з якої таке доручення почалося та зазначення угоди, на підставі якої таке доручення виникло. Так, оплата робіт позивача відповідно до умов договору складається із гонорару та додаткового гонорару (п. 4.1, 4.2, 4.6 договору).

Встановлення обставин щодо виду робіт, які доручено відповідачем виконати позивачеві має значення для вірного вирішення справи, оскільки додатковим гонораром у розмірі 5% від розміру позитивного результату, який було досягнуто за участю адвоката, оплаті підлягають лише роботи, виконані за дорученням в окремій справі.

Відмовляючи у застосуванні строків позовної давності суди виходили з того, що момент виконання зобов’язання щодо оплати за виконані позивачем роботи наступив у відповідності до п. 3.7 та п. 3.8 договору - протягом 10-ти днів з моменту одержання звіту. Якщо відповідач має заперечення щодо звіту, то він протягом 10-ти днів з дня одержання звіту має письмово повідомити по це позивача із обґрунтуванням своїх заперечень. Відсутність письмових заперечень протягом вказаного часу свідчить про прийняття відповідачем робіт виконаних позивачем (п. 3.8 договору).

Однак, суди не взяли до уваги, що по мірі виконання робіт (п. 3.2 договору) адвокат звітує перед клієнтом про зміст та обсяг фактично виконаних робіт по кожній окремій справі та/або дорученню. Звіт про виконання доручень разового характеру (п. 3.3 договору) подається адвокатом в кінці відповідного календарного періоду (місяць, квартал, рік) або по закінченню виконання разового доручення. Звіт про виконання робіт по окремій справі (п. 3.4 договору) обов’язково подається адвокатом протягом 10 днів з моменту настання вказаних у цьому пункті обставин, зокрема, досягнення позитивного результату в окремій справі.

Як доказ досягнення позитивного результату позивачем надані судові рішення, документи фінансової звітності та висновки за наслідками перевірок.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного у період дії договору) для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду. Постановою Кабінету Міністрів України N419 від 28.02.2000 "Про затвердження Порядку подання фінансової звітності" (419-2000-п) встановлені терміни подання фінансової звітності.

Суди не звернули уваги на вказане. В залежності від того, яке доручення було надане позивачеві і ним було виконане слід визначати момент звітування, як доказ виконання, що також впливає на момент виконання обов’язку відповідача оплатити виконані роботи. Заслуговують на увагу, також, доводи касаційної скарги відповідача про те, що матеріалами справи не доведено, яку кількість часу позивач витратив на виконання робіт за договором. Встановлення обставини щодо часу, який позивач витратив на виконання робіт за договором, має значення для вірного вирішення справи, оскільки розмір гонорару позивача розраховується за кожну повну годину роботи позивача (п. 4.2 договору). Висновок суду, що на користь позивача підлягає стягненню гонорар у визначеному позивачем розмірі з посиланням лише на наданий позивачем розрахунок, який не був прийнятий відповідачем, не може бути повним без встановлення чинників, на якому такий розрахунок ґрунтується.

Суди не звернули увагу на вказане. В залежності від того, скільки повних годин витратив позивач для виконання робіт (послуг) за договором, має визначатись розмір гонорару позивача, який встановлений п. 4.2. договору.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу державного видавництва "Преса України" Державного управління справами задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2010 року скасувати справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.