Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 08 серпня 2011 року,-

У січні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до відповідача та з урахуванням зменшення суми позову просив стягнути із ОСОБА_7 39 961 грн. 34 коп. - частину вартості знищеного автомобіля, 799 грн. 22 коп. - витрат по зберіганню автомобіля, 550 грн. вартість послуг судового експерта, 24 750 грн. - упущеної вигоди, посилаючись на те, що йому належить автомобіль "Чері-Амулет", державний номер НОМЕР_1, який було пошкоджено у результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 2 квітня 2009 року у зв’язку із порушенням правил дорожнього руху ОСОБА_7, якого визнано винним у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди.

У лютому 2010 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив відшкодувати вартість матеріальних збитків у сумі 477 663 грн. 92 коп., завданих йому дорожньо-транспортною пригодою, посилаючись на те, що ОСОБА_8 згідно висновку автотехнічної експертизи допустив порушення п. 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) і мав технічну можливість уникнути зіткнення.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 травня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 27 530 грн. 95 коп., позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 25 893 грн. 15 коп., вирішено питання розподілу судових витрат, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 08 серпня 2011 року вищевказане рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 травня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування матеріальної шкоди 41 410 грн. 22 коп., вирішено питання розподілу судових витрат. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 залишено без задоволення.

У поданій касаційній скарзі заявник просить рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 08 серпня 2011 року скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи № 2-2233/11, касаційну скаргу, заперечення на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 квітня 2009 року близько 21 год. 40 хв. на перехресті вул. Сінна-Пушкіна у м. Полтава, водій ОСОБА_7 керуючи автомобілем "Міцубісі-Спейс-Вагон", державний номер НОМЕР_2, скоїв зіткнення з автомобілем марки "Чері-Амулет", державний номер НОМЕР_1 який належить ОСОБА_6 на праві приватної власності, під керуванням водія ОСОБА_8

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2009 року, яка залишена без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 04 січня 2010 року, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та закрито справу у зв’язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Також, судом першої інстанції взято до уваги, що відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 73 від 05 липня 2010 року, причиною дорожньо-транспортної пригоди було порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 10.1 та 16.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та порушення водієм ОСОБА_8 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) .

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки у діях ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вбачаються невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , однак у діях ОСОБА_7 вбачається порушення вимог п. 10.1 та 16.11 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , а у діях ОСОБА_8 – порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , дорожньо-транспортна пригода сталася із взаємної вини водіїв обох автомобілів то водій ОСОБА_7 має відповідати за спричинену шкоду перед ОСОБА_6 у розмірі 2/3 частини заподіяної шкоди, а ОСОБА_6, як власник джерела підвищеної небезпеки повинен відшкодувати ОСОБА_7 1/3 частину шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, що перебуває у його володінні.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 виходив із того, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки висновок експертизи не є обов’язковим і оцінюється за правилами встановленими ст. 212 ЦПК України, а із постанови апеляційного суду Полтавської області від 04 січня 2010 року вбачається, що висновок про невідповідність дій водія ОСОБА_8 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) не відповідає матеріалам справи.

Крім того, приймаючи до уваги, що удар дійсно прийшовся у передню ліву частину автомобіля "Чері-Амулет", а ОСОБА_8 проїжджав перехрестя при роботі світлофора у режимі миготіння сигналу жовтого кольору, знаходячись на середині перехрестя, коли у нього на повній швидкості в’їхав автомобіль, а тому колегія суддів апеляційного суду вважала, що відсутні винні дії ОСОБА_8, які б знаходилися у причинному зв’язку із виникненням даної пригоди.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд апеляційної інстанції не з’ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Так, відповідно до ст. 1187 ЦК України, д жерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України, ш кода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи.

Пунктом 3 статті 213 ЦПК України передбачено, що суд має повно та всебічно з’ясувати обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах" за № 8 (v0008700-97) від 30 травня 2007 року, при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК чи ст. 62 ЦПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має грунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 147 ЦПК України незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 73 від 05 липня 2010 року, причиною дорожньо-транспортної пригоди було порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 10.1 та 16.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та порушення водієм ОСОБА_8 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , а колегія суддів апеляційного суду не навела жодних мотивованих обґрунтувань відхилення висновку експерта, не зазначила які відомості у ньому є невірними або такими, що не відповідають дійсності та з яких конкретних підстав.

Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_7

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_7 – задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 08 серпня 2011 року скасувати, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 травня 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарження не підлягає.