Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого судді: Луспеника Д.Д.

суддів: Гулька Б.І., Червинської М.Є.,

Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Колективного сільськогосподарського підприємства "Красилівське" про визнання права власності на земельні ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Київської області від 26 липня 2011 року

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до КСП "Красілівське", в якому просив визнати за ним право власності на земельну ділянку пл.. 1,8921 га, з них ділянка 1 -1,1496 га, ділянка № 2 -0,2906 га, ділянка №3 -0,4519 га, які призначені для виробництва виробів з металопрокату та сервісного обслуговування і ремонту автотранспорту, що розташовані в АДРЕСА_1

Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 07 липня 2006 року він придбав нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі- два корівника, розташовані на зазначених земельних ділянках за вищевказаною адресою. На час укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель, земельна ділянка належала КСП "Красилівське" на підставі державного акту на право колективної власності на землю.

На його думку, що з переходом до нього права власності на об’єкт повинно перейти і право власності на земельну ділянку, яка перебуває під цим об’єктом та є необхідною для його обслуговування.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 1,8921 га: з них ділянка 1 -1,1496 га, ділянка № 2 -0,2906 га, ділянка №3 -0,4519 га, які призначені для виробництва виробів з металопрокату та сервісного обслуговування і ремонту автотранспорту та розташовані в АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 липня 2011 року від 26 липня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що питання набуття прав на землю під об’єктами нерухомості сторони не врегулювали, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Судами встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 7 липня 2006 року придбав нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі- два корівника, розташовані в АДРЕСА_1 На час укладання договору купівлі-продажу від 7 липня 2006 року земельна ділянка належала КСП "Красилівське" на підставі державного акту на право колективної власності на землю. У договорі розмір земельної ділянки на якому розташоване майно не визначений.

Відповідно до положень ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувач переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно вимог ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди.

Таким чином, згідно з нормами ЗК України (2768-14) права на землю переходять до власника нерухомості за умови, якщо у цивільно-правовій угоді про придбання будинку чи споруди або в окремій угоді про відчуження земельної ділянки чи у договорові оренди сторони врегулювали питання набуття прав на землю під об’єктами нерухомості.

Отже, апеляційний суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки питання набуття прав на землю під об’єктами нерухомості сторони не врегулювали.

Доводи касаційної скарги, матеріали витребуваної справи, зміст оскаржуваного рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень.

Керуючись ч. 1 ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 26 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.