6-36474св11 Про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів та пені - 14.12.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів та пені; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання правовідносин поруки та договору поруки припиненими, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2011 року,

ПАТ "УкрСиббанк", що є правонаступником майна, всіх прав та обов’язків АКІБ "УкрСиббанк", звернулося до Подільського районного суду м. Києва із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно з яким банк надав відповідачеві кредит в іноземній валюті в сумі 166 тис. доларів США, а ОСОБА_3 взяв на себе зобов’язання повернути наданий кредит у повному обсязі до 3 жовтня 2037 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти в розмірі 12,9%. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким остання зобов’язалася відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_3 усіх зобов’язань, що виникли з кредитного договору.

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_3 зобов’язань за кредитним договором, ПАТ "УкрСиббанк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

ОСОБА_5 звернулась до ПАТ "УкрСиббанк" із зустрічним позовом про визнання припиненими правовідносин поруки та договору поруки на підставі ст. 559 ЦК України, мотивуючи вимоги тим, що 22 лютого 2008 року до кредитного договору АКІБ "УкрСиббанк" було внесено зміни, а саме з 12 березня 2008 року впроваджено нову систему нарахування відсотків за користування кредитом на прострочену суму основного боргу, відповідно до якої на прострочену суму основного боргу нараховується подвійна процента ставка, що діяла в період такого прострочення. Впровадження нової системи нарахування відсотків за користування кредитом відбулося з порушенням вимог п. 2.1 договору поруки, без відома поручителя та без надання його письмової згоди, поручитель також не ознайомлений з новою системою нарахування відсотків за користування кредитом.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2011 року, позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 185 155,2 доларів США заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 3 жовтня 2007 року, що за курсом НБУ станом на 9 червня 2010 року становить 1 466 318 грн. 11 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

3 жовтня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11226592000, відповідно до пп. 1.1, 1.3.1 якого банк надав кредит в іноземній валюті в сумі 166 тис. доларів США, що еквівалентно 838 300 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, а ОСОБА_3 зобов’язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 3 жовтня 2037 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 12,9%.

Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору погашення кредиту повинно відбуватися щомісяця, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору. Погашення нарахованих процентів згідно з п. 1.3.4 кредитного договору відбувається з 1 до 10 число кожного місяця, наступного за тим, за які були нараховані проценти.

У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 3 жовтня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 146296, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов’язалася відповідати в повному обсязі за виконання ОСОБА_3 усіх зобов’язань, що виникли з кредитного договору.

Задовольняючи вимоги за первісним позовом, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 порушив умови договору та не виконує своїх обов’язків за кредитним договором, у зв’язку з чим заборгованість у сумі 185 155,2 доларів США, відповідно до ст. ст. 525, 526, 554, 1049, 1054 ЦК України підлягає стягненню з відповідачів солідарно.

З такими висновками погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам ухвалені у справі рішення не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно з умовами кредитного договору (п. 1.2.2) позичальник зобов’язується повернути кредит не пізніше 3 жовтня 2037 року, якщо не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.

В розділі 6 договору сторони узгодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно з п. 1.2.2 договору та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми боргу та повної оплати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. При цьому банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомленням про вручення) за адресою позичальника. Терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали відповідно до умов п. 6.2 договору.

Між тим, докази направлення ОСОБА_3 відповідної письмової вимоги із зазначенням терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за користування відмінної ніж та, що обумовлена в п. 1.2.2 договору в матеріалах справи відсутні, а отже висновки суду про обґрунтованість позовних вимог є передчаними.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Київської області від 8 жовтня 2010 року порушено провадження в справі № Б22/198-10 за заявою боржника – ФОП ОСОБА_3 про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та накладено арешт на все майно ОСОБА_3 (а.с. 97).

Постановою Господарського суду Київської області від 8 листопада 2010 року ФОП ОСОБА_3 визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, призначено розпорядника майна (ліквідатора).

Відповідно до вимог ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Ст. 53 ЦК України визначає, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Ст. 47 спеціального Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) визначає загальні положення про банкрутство громадянина – суб'єкта підприємницької діяльності.

Наведені положення законів суд не врахував; не звернув уваги на те, що ПАТ "УкрСиббанк" 11 лютого 2011 року подав до Господарського суду Київської області заяву з вимогами до боржника – фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 № 30-91/366 (а.с. 102, 103), в якій просить суд визнати та внести до реєстру вимог кредиторів вимоги до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на загальну суму 1 607 183 грн. 51 коп., що є заборгованістю ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту № 11226592000 від 3 жовтня 2007 року та, враховуючи, що стягнення тієї ж самої заборгованості є предметом спору в даній справі, не перевірив наслідків розгляду зазначеної заяви господарським судом.

Між тим, чи погашаються вимоги ПАТ "УкрСиббанк", що виникли із зобов‘язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 11226592000 від 3 жовтня 2007 року, заборгованість за яким є предметом розгляду у даній справі, відповідно до спеціальних правил, визначених положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , суд не з’ясував.

Не взявши до уваги статус ОСОБА_3 як громадянина-підприємця, що перебуває в процедурі банкрутства, та задовольнивши заявлені вимоги в повному обсязі, суд не врахував, що відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, та дійшов передчасного висновку про задоволення в повному обсязі позовних вимог, що складаються із кредитної заборгованості в розмірі 157 699 доларів США, заборгованості за процентами в розмірі 24509,95 доларів США, пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 617,05 доларів США та пені за прострочення сплати процентів в розмірі 2328,36 доларів США.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься у ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право чи інтерес іншим способом, встановленим законом або договором. Проте, такого способу захисту як визнання в судовому порядку правовідносин поруки та договору поруки припиненими у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, законодавством України не передбачено. Також, не передбачає такого способу захисту прав та інтересів як припинення поруки і укладений між сторонами договір поруки.

З такими висновками погоджується і колегія суддів цивільної палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Між тим, висновку про задоволення вимог до ОСОБА_4 як до поручителя, суд дійшов передчасно, із порушенням норм матеріального і процесуального права.

За умовами договору поруки № 146296 від 3 жовтня 2007 року (пп. 2.2-2.3) у випадку невиконання боржником свої зобов’язань за основним договором кредитор має право пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов’язковими до виконання поручителем на десятий робочий день з дати відправлення йому такої вимоги рекомендованим листом.

Між тим, докази відправлення такої вимоги ОСОБА_4 в матеріалах справи відсутні, а отже, висновків щодо обґрунтованості вимог до ОСОБА_4 суд також дійшов з порушенням вимог ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Наведеного суд також не взяв до уваги та не перевірив, чи звертався позивач із вимогою до поручителя протягом шести місяців з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання ОСОБА_3 банкрутом, оскільки відповідно до ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" цього дня строк виконання всіх зобов’язань вважається таким, що настав.

Правильно відхиливши вимоги зустрічного позову з підстав неправильності обраного способу захисту, суд доводів, що висувались в його обґрунтування як заперечень вимог банку, належним чином не перевірив. Зазначивши про обізнаність поручителя про можливість згідно з пп. 5.1, 5.2 кредитного договору зміни процентної ставки, суд не звернув уваги на те, що збільшення вдвічі відсоткової ставки, що нараховується на прострочену суму основного боргу відбулась через впровадження нової системи нарахування відсотків (а.с. 73), а в пункті 5.2 кредитного договору сторони погодили, що банк може змінити розмір процентної ставки лише в разі порушення позичальником кредитної дисципліни, або погіршення фінансового стану позичальника, або здійснення коливань процентних ставок за вкладами або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ.

Згідно з п. 2.1 договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. При чому під "згодою поручителя" сторони визначили візування поручителем змін до основного договору та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

Між тим, докази, які б свідчили про надала ОСОБА_4 згоди на підвищення відсоткової ставки з підстав інших, ніж обумовлені в п. 5.2 кредитного договору, в матеріалах справи відсутні.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України, суд пояснень відповідачів в достатньому обсязі не перевірив, із термінами настання строків виконання зобов’язань не визначився, перебуванню відповідача в процесі банкрутства оцінки не надав та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З‘ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи в частині вирішення первісного позову, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2011 року в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2011 року залишити без змін.