6-13124св11 Про визнання права власності на квартиру - 14.12.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: друга Рівненська державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 липня 2010 року, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2011 року,

У серпні 2006 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2011 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Визнаючи право власності на спадкове майно за позивачем, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що після смерті матері ОСОБА_9, позивач ОСОБА_3 залишився проживати у спірній квартирі, отже, фактично, прийняв спадщину. В установленому порядку протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 ніхто з інших спадкоємців не виявив бажання прийняти спадщину, крім ОСОБА_3

Проте погодитись із такими висновками повністю не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного і всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін у даних відносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів.

Судами встановлено, що відповідно до договору міни від 4 березня 2000 року ОСОБА_10 стала власником квартири АДРЕСА_2.

У цій квартирі з 4 березня 2000 року проживали: ОСОБА_10, її дочка ОСОБА_9 та ОСОБА_3 – син ОСОБА_9

Після смерті ОСОБА_10 у ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину у вигляді спірної квартири прийняла її дочка ОСОБА_9 (мати позивача ОСОБА_3), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_10 встановлено рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 липня 2005 року у справі за заявою ОСОБА_3

Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_7 та спадкоємцями його покійної сестри ОСОБА_9 існує спір щодо квартири АДРЕСА_2

Із наданого в касаційну інстанцію рішення Рівненського районного суду від 30 серпня 2005 року у справі за заявою ОСОБА_7 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини вбачається, що судом встановлено про прийняття ОСОБА_7 після смерті його матері ОСОБА_10 спадщину. Вказаним рішенням суду ОСОБА_7 було визначено додатковий строк ( один місяць) для прийняття спадщини.

Питання щодо прийняття після смерті ОСОБА_10 спадщини ОСОБА_7 судом не з?ясовано, хоча встановлення цієї обставини має значення для вирішення спору.

Із матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2010 року суд ухвалив заочне рішення у справі. 18 червня 2010 року суд першої інстанції скасував заочне рішення у справі за заявою третьої особи у справі ОСОБА_7, хоча ст. 228 ЦПК України визначає його скасування тільки за письмовою заявою відповідача.

Судове засідання у справі було призначено на 19 липня 2010 року.

19 липня 2010 року ОСОБА_7 було подано письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв?язку із неможливістю брати участь у судовому засіданні за станом здоров?я і його бажанням брати участь у справі з метою надання доказів на підтвердження права на спадщину після смерті ОСОБА_10 До заяви додано медичну довідку про звільнення від роботи з 19 по 21 липня 2010 року (а.с. 195, 196).

Проте, суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону розгляд справи не відклав, а розглянувши справу у відсутність ОСОБА_7, доводів останньої щодо суті спору не перевірив, чим позбавив його гарантованого права на судовий захист.

Із протоколу судового засідання від 19 липня 2010 року вбачається, що фактично клопотання ОСОБА_7 суд не розглянув та не мотивував його відхилення і розглянув справу без участі ОСОБА_7 (а.с. 198).

Як вбачається із матеріалів справи, у порушення вимог ст.. 197 ЦПК України (1618-15) фіксування судового засідання 19 липня 2010 року технічними засобами не проводилося.

Із матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_11 подав апеляційному суду письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв?язку із хворобою ОСОБА_7, надавши відповідні докази. Таке клопотання було відхилено судом.

Із технічного запису судового засідання від 15 лютого 2011 року встановлено, що представник ОСОБА_7 вказував на те, що суд першої інстанції неповно з?ясував обставини справи і безпідставно відхилив клопотання про витребування копії спадкової справи на обґрунтування заперечень проти позову, а в ОСОБА_7 є докази про те, що він прийняв спадщину після смерті своєї матері. Розглядаючи справу без участі ОСОБА_7 суди не мотивували такі рішення зловживанням з боку останнього процесуальними правами та спрямованість його дій на затягування цивільного процесу.

Таким чином, розгляд справи за відсутності ОСОБА_7 за наявності його клопотання про відкладення розгляду справи у зв?язку із хворобою свідчить про порушення місцевим судом конституційних принципів судочинства – диспозитивності й змагальності сторін, та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства та згідно з якою кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК Української РСР ( чинного на день смерті ОСОБА_7) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не обговорив та не вирішив питання про залучення ОСОБА_7 до участі у справі в якості відповідача, оскільки останній вважає себе спадкоємцем після смерті ОСОБА_10 та оспорює право власності позивача на спірну квартиру, вважаючи, що і він має право власності на неї, як спадкоємець після смерті ОСОБА_10

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 зазначав, що судом першої інстанції не з?ясовано коло спадкоємців після смерті його матері ОСОБА_10, зокрема спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином доводів апеляційної скарги не перевірив, а виходив з того, що стосовно доводів про відсутність у матеріалах справи доказів про прийняття чи спростування факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10, то ОСОБА_7 до суду з відповідним позовом не звертався, а тому ці обставини не буди предметом розгляду судом першої інстанції.

Вирішуючи спір, суди всупереч положенням ст. ст. 213, 214 ЦПК України не з’ясували наявності матеріалів спадкової справи після померлої ОСОБА_10 та не встановили кола спадкоємців, які мали право спадкувати за законом після її смерті, внаслідок чого передчасно визнали право власності на квартиру АДРЕСА_2 за позивачем.

Крім того, поза увагою суду залишилися роз?яснення п. 23 постанови пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) відповідно до яких, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

З огляду на допущені судами порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими з огляду на положення ст. ст. 213, 214 ЦПК України. Оскільки допущені судами порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2011 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.