Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів Євтушенко О.І., Євграфової Є.П.

Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Дунаєвецької центральної районної лікарні про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 червня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2011 року

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Дунаєвецької центральної районної лікарні про поновлення на роботі, скасування наказу №60-к по КУ "Дунаєвецька центральна районна лікарня" від 04 травня 2011 року про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05 травня 2011 року по день поновлення на роботу та відшкодування з відповідача на її користь 10 000 грн. моральної шкоди.

Посилалася на те, що з 09 січня 2007 року вона працювала на посаді зубного лікаря Дунаєвецької центральної районної лікарні. Наказом головного лікаря Дунаєвецької центральної районної лікарні №60-к від 04 травня 2011 року її було звільнено з займаної посади у зв’язку із скороченням штатів за п.1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що скорочення штатів Дунаєвецької центральної районної лікарні проводилось з порушенням процедури, оскільки профспілковий комітет не дав своєї згоди на звільнення працівників. Крім того, в порушення ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення їй не було запропоновано іншої роботи на цьому підприємстві, не враховано, що вона має малолітню дитину.

В ході розгляду справи позивачка збільшила позовні вимоги, додатково просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 червня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2011 року рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 червня 2011 року залишено без змін.

У поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, посилався на те, що наказом головного лікаря Дунаєвецької ЦРЛ №32-к від 28 лютого 2011 року скорочено штатні одиниці з 28 квітня 2011 року по КУ "Дунаєвецька ЦРЛ" зубні лікарі - 4,0, на виконання зазначеного наказу ОСОБА_3 було попереджено про наступне звільнення з займаної ним посади. 21 квітня 2011 року ОСОБА_3 було запропоновано посаду 0,5 ставки медичної сестри стоматологічного кабінету, від якої вона відмовилась. Профспілковий комітет Дунаєвецької ЦРЛ згоди на звільнення з займаних посад працівників не надав. Оскільки в рішенні профкому не було обґрунтування відмови в наданні згоди на звільнення, наказом головного лікаря КУ "Дунаєвецька ЦРЛ" №60-к від 04 травня 2011 року "Про звільнення зубних лікарів в Дунаєвецькій ЦРЛ та Маківської ДЛ у зв'язку зі скороченням штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України", ОСОБА_3 звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням штату, п. 1 ст. 40 КЗпП України з 04.05.2011 року, з виплатою вихідної допомоги. Суди прийшли до висновку, що відсутні підстави для поновлення на роботі та визнання недійсним наказу головного лікаря КУ "Дунаєвецька ЦРЛ" №60-к від 04.05.2011 року про звільнення позивачки з займаної посади.

Проте, суди дійшли до таких висновків при неповному з’ясуванні обставин справи та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу.

При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 працювала з 09 січня 2007 року по 04 травня 2011 року на посаді зубного лікаря Дунаєвецької центральної районної лікарні.

На підставі Наказу головного лікаря Дунаєвецької ЦРЛ №32-к по КУ "Дунаєвецька ЦРЛ" від 28 лютого 2011 року ОСОБА_3 звільнено у зв’язку зі скороченням штату, п.1 ст 40 КЗпП України (322-08) , з 04 травня 2011 року.

В матеріалах справи знаходиться копія свідоцтва про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 – сина позивачки ОСОБА_3, якому на момент звільнення не виповнилося 3 роки, але на зазначені обставини суди уваги не звернули, не перевірили їх, не витребували у відповідача штатні розклади, як до травня 2011 року так і після проведеного скорочення.

Враховуючи те, що суди при розгляді даної справи не застосували ст. 184 КЗпП України та не з'ясували, чи вживалися відповідачем заходи для працевлаштування позивачки, що є обов'язковим при звільненні жінки, яка має дитину віком до трьох років, рішення не можна вважати правильним.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212 – 214 ЦПК України (1618-15) не встановив фактичні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

З урахуванням наведеного, рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 червня 2011 року та ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2011 року підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.2. ч.1. ст. 336, ст.ст. 344, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 10 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала оскарженню не підлягає.