Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Ізмайлової Т. Л., Мартинюка В. І.,

Мостової Г. І., Остапчука Д.О.,

розглянувши касаційну скаргу уповноваженої особи ліквідатора публічного акціонерного товариства "Земельний банк" ОСОБА_3 на рішення колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Київської області від 26 травня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Земельний банк" до ОСОБА_4, третя особа – закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Лемма-Віте" про стягнення коштів,

У січні 2011 року ПАТ "Земельний банк" звернулося в суд з вказаним позовом, в якому, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору, просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 807 968 грн. 68 коп. та судові витрати в розмірі 1 820 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2011 року позов ПАТ "Земельний банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Земельний банк" суму заборгованості по кредиту в розмірі 1 807 968 грн. 68 коп. та судові витрати в розмірі 1 820 грн.

Рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Київської області від 26 травня 2011 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ "Земельний банк" відмовлено.

У касаційній скарзі уповноважена особа ліквідатор ПАТ "Земельний банк" ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 умови кредитного договору, укладеного з ПАТ "КБ Надра" не виконує, періодичні платежі, передбачені договором не вносить.

Скасовуючи зазначене рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову банку у позові, апеляційний суд виходив з того, що за наявності у ОСОБА_4, передбаченого договором про відступлення права вимоги, права на зарахування зустрічних вимог, банк безпідставно відмовив у такому зарахуванні.

Судом встановлено, що 12 червня 2007 року між Харківським акціонерним комерційним Земельним банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №КЛ-218/1-980, за яким останньому відкривалась мультивалютна кредитна лінія з лімітом в розмірі 2 500 000 грн. у строк до червня 2008 року.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

ОСОБА_4 зобов’язання по кредитному договору не виконував, внаслідок чого виникла загальна заборгованість в сумі 1 807 968 грн. 68 коп., яку банк і просив стягнути на свою користь.

Заперечуючи проти позову банку, ОСОБА_4 посилався на те, що за договором про відступлення права вимоги, укладеного 21 липня 2010 року з ЗАТ "Страхова компанія "Лемма-Віте" він має право вимоги до банку про зарахування однорідних вимог на суму 1 725 841 грн. 45 коп.

Пунктом 1 даного договору передбачено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, право вимоги виконання зобов’язань до ПАТ "Земельний банк" за депозитним договором Х205-04\Д від 12 березня 2004 року та всіма додатковими угодами до нього. Новий Кредитор зобов’язаний оплатити право вимоги, що відступається у розмірі 1 740 000 грн. в строк до 01 травня 2011 року шляхом перерахування коштів на поточний рахунок первісного кредитора.

16 вересня 2010 року ЗАТ СК "Лемма-Віте" листом повідомило ПАТ "Земельний банк" про укладення 21 липня 2010 року з ОСОБА_4 договору про відступлення права вимоги.

Цього ж дня на адресу ПАТ "Земельний банк" надійшов лист від ОСОБА_4, яким повідомлялось про припинення зустрічних однорідних зобов’язань в сумі 1 725 841 грн. 45 коп. за кредитним договором шляхом зарахування однорідних вимог.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом цієї норми зарахування є одностороннім правочином. У разі, якщо зарахування відбувається на вимогу однієї сторони, друга сторона може його оспорити, посилаючись на недійсність пред’явлених до зарахування вимог. Однак, законодавством не передбачено можливості відмови від вчиненого стороною зарахування.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Оскільки, банк відмовив ОСОБА_4 у зарахуванні зустрічних однорідних вимог, то можливість зарахування таких вимог у судовому порядку можлива лише за умови подачі зацікавленою особою відповідного позову до суду.

У порушення приписів ч.4 ст. 10, ст. 214 ЦПК України, суд першої інстанції, не визначившись у достатній мірі з характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню до них, не сприяв ОСОБА_4 у реалізації ним своїх прав та не роз`яснив останньому його право на звернення до суду з таким позовом, подачу з цього приводу відповідних доказів та не вирішив спір по суті з урахуванням встановленого.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи банку у позові повністю, у порушення ст.ст. 303, 309 ЦПК України, на зазначене уваги не звернув і апеляційний суд.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та є у відповідності до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування рішення апеляційного суду.

Враховуючи, що ПАТ "Земельний банк" в касаційній скарзі просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке у той же час не у повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України та не може залишатись в силі, то колегія суддів вважає за можливе, відповідно до приписів ч. 3 ст. 335 ЦПК України, вийти за межі доводів касаційної скарги та одночасно з скасуванням рішення колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Київської області від 26 травня 2011 року, вирішити питання і про скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2011 року з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу уповноваженої особи ліквідатора публічного акціонерного товариства "Земельний банк" ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Київської області від 26 травня 2011 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.