Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ступак О.В.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Олійник А.С.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 20 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 31 січня 2013 року, -

У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 7 березня 2007 року відповідач у присутності свідків отримав від неї кошти у розмірі 25 000 грн, які зобов'язався повернути до 1 серпня 2007 року, що підтверджується розпискою. У зазначений строк ОСОБА_4 борг не повернув та запропонував їй передати у власність частину своєї квартири АДРЕСА_1. 11 серпня 2007 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, а 22 листопада 2007 року вона передала відповідачу ще 25 000 грн у рахунок оплати вартості квартири, про що написано розписку. Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 22 вересня 2010 року укладений між ними договір дарування визнано недійсним. Апеляційний суд змінив 13 грудня 2010 року указане рішення лише у частині підстав задоволення позову.

Посилаючись на те, що таким чином припинилося її право власності на квартиру АДРЕСА_1, а борг є непогашеним, ОСОБА_3 просила стягнути із відповідача на її користь борг у розмірі 50 000 грн та понесені судові витрати.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 20 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 31 січня 2013 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 50 000 грн та судові витрати у розмірі 500 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування судових рішень, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Оскаржувані судові рішення указаним вимогам не відповідають.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зобов'язання за договором позики передбачає обов'язок позичальника повернути предмет позики або рівну кількість речей того ж роду та такої ж якості. Виконання інших обов'язків предметом договору позики не обумовлюється.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за розпискою від 7 березня 2007 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 25 000 грн, які зобов'язався повернути до 1 серпня 2007 року. Наслідком невиконання указаного зобов'язання сторонами обумовлено передачу позичальником квартири позикодавцю (а. с. 5).

За договором дарування від 11 серпня 2007 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 у власність квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 9-10).

Згідно розписки від 22 листопада 2007 року ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 25 000 грн у рахунок придбаної нею квартири (а. с. 5).

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 22 вересня 2010 року укладений між сторонами договір дарування квартири від 11 серпня 2007 року визнано недійсним, застосовано наслідки недійсності правочину.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 13 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено у частині підстав задоволення позову. Вказано, що договір дарування є недійсним з тих підстав, що ОСОБА_4 помилявся щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Відмовляючи у задоволенні позову (у справі, яка переглядається), суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами виникли відносини позики. Враховуючи те, що правову підставу передачі квартири у власність позивачки (договір дарування) скасовано, ОСОБА_4 зобов'язаний повернути отримані ним грошові кошти.

Разом з тим, дійшовши такого висновку, суди не з'ясували справжню правову природу розписок, не встановили, на вчинення яких правовідносин були спрямовані дії сторін з огляду на те, що текст однієї з них містить посилання на обов'язок позичальника передати належну йому квартиру у власність позикодавця, а друга підтверджує факт передачі коштів у рахунок оплати вартості цієї квартири.

Крім того, при вирішенні питання щодо судових витрат судом першої інстанції безпідставно стягнуто із відповідача судовий збір. За п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" інваліди І групи звільняються від сплати судового збору. Указана підстава не ставиться у залежність від результату вирішення спору (обсягу задоволених позовних вимог).

Суд першої інстанції не врахував обставини, на які посилався відповідач, подані ним документи на підтвердження підстав звільнення від сплати судового збору та положення чинного законодавства.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не звернув уваги на ці порушення.

Враховуючи те, що допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, ухвалені у справі судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у

цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 20 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 31 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.