Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.

суддів: Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

Євграфової Є.П., Ситнік О.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виплату грошової компенсації за частку у спільному майні та припинення права власності на цю частку, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_6 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 8 грудня 2010 року та на ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2011 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення права власності та виплату грошової компенсації за частку у праві спільної часткової власності.

Позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадкування за законом від 27 квітня 2010 року він отримав у власність 1/9 частку квартири АДРЕСА_1, однак, користуватися вказаною часткою не має можливості, оскільки у квартирі мешкає його брат ОСОБА_4 разом зі своєю родиною та його бабуся – ОСОБА_7, які також є співвласниками квартири. Вважає, що має право на отримання грошової компенсації за належну йому частку квартири з підстав, передбачених ч. 3 ст. 358 ЦК України, тому що поділ квартири неможливий.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 8 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2011 року, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 – ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про припинення права власності на 1/9 частку у квартирі АДРЕСА_1, суд першої інстанції посилався на ненадання позивачем доказів про вартість квартири та вважав, що відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України за відсутності можливості виділення частки у майні, що перебуває у спільній частковій власності, не передбачено припинення спільної часткової власності з виплатою грошової компенсації, а лише може бути встановлена матеріальна компенсація за обмеження права володіння та користування спільним майном.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою як суду першої інстанції, так і апеляційного суду.

У порушення вимог ст. 1 ЦПК України, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не виконали завдання цивільного судочинства щодо вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Судами встановлено і сторонами не оспорюється, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 квітня 2010 року ОСОБА_3 є власником 1/9 частки квартири АДРЕСА_1.

Право власності зареєстроване у КП Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації".

Згідно фотокопії довідки Агенції нерухомості "Партнер" вартість 1/9 частини квартири АДРЕСА_1, становить 119250 грн.

До початку розгляду справи по суті представником ОСОБА_5 заявлялося клопотання про призначення експертизи для встановлення ринкової вартості 1 кв.м. житла у вказаній квартирі.

Ухвалою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 8 грудня 2010 року у задоволенні клопотання відмовлено за тих підстав, що тягар доведення вартості 1/9 частки квартири лежить на позивачеві, останній при проведенні попереднього судового засідання клопотання про проведення експертизи не заявляв, тому у призначенні експертизи представнику відповідачки ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що виділ частки у майні, що перебуває у спільній частковій власності не передбачений.

Однак, такий висновок не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, суд, встановивши факти, та відповідні їм правовідносини, зобов’язаний вирішити, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановивши, що ст. 358 ЦК України не регулює вказані правовідносини, суд першої інстанції не врахував, що питання щодо можливості виділення частки із спільного майна та право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки передбачено ч.ч. 1,2 ст. 364 ЦК України, норми якої застосовані не були.

На вказані порушення не звернув уваги і суд апеляційної інстанції.

Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_5 про призначення експертизи для визначення вартості 1/9 частки квартири, суд першої інстанції відступив від принципу рівності сторін та принципу змагальності цивільного судочинства, які передбачені ст.ст. 5, 10 ЦПК України та не врахував, що подавати докази є не лише обов’язком, але і правом осіб, які беруть участь у справі і це право прямо передбачене ч. 1 ст. 27 ЦПК України.

Разом з тим, праву сторони надавати докази кореспондує обов’язок суду сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, який закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Оскільки суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, порушив вимоги ЦПК України (1618-15) , а суд апеляційної інстанції цих порушень не вправив, не виконав покладених на нього обов’язків, суд касаційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України позбавлений можливості виправити вказані недоліки, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343- 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 8 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2011 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд у іншому складі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.