6-13904св11 Про відновлення межі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - 07.12.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Головне архітектурно-планувальне управління Дніпропетровської міської ради, Управління Держкомзему у м.Дніпропетровську Дніпропетровської області, Самарська районна у м.Дніпропетровську рада, державне підприємство "Дніпропетровська регіональна філія центру ДЗК" про відновлення межі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2011 року,

У січні 2009 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про відновлення межі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 19 листопада 1998 року йому було передано у приватну власність земельну ділянку АДРЕСА_1 та 21 грудня 1998 року видано державний акт на вказану земельну ділянку. У 2007 році відповідачі придбали сусідню земельну ділянку АДРЕСА_1, яка межує з його земельною ділянкою, та розпочали будівництво паркану, внаслідок чого перемістили на 1,5 метри вглиб його території межу, що розділяє земельні ділянки.

Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 15 листопада 2010 року зобов’язано відповідачів усунути позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення його прав, звільнивши земельну ділянку від зведеного на ній паркану. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов та зобов?язуючи відповідачів усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення його прав, звільнивши земельну ділянку від зведеного паркану, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази підтверджують порушення відповідачами його права на земельну ділянку: порушення межі та встановлення паркану на його території.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд дійшов висновку про неможливість встановлення порушення відповідачами межі належної позивачу земельної ділянки, оскільки на місцевості дослідження питання щодо меж земельних ділянок та їх площі належним чином проведено не було, судова експертиза не призначалася.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на підставі рішення виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів № 397 від 11 липня 1997 року було надано земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_1, загальною площею 860 кв.м.

Зазначена земельна ділянка належить позивачу на праві приватної власності, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 21 грудня 1998 року.

1 серпня 2007 року відповідачі придбали домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яка межує з ділянкою позивача, що підтверджується договором купівлі-продажу та технічним паспортом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із наданих позивачем письмових доказів: листа Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 15 грудня 2008 року та протоколу засідання комісії з питань земельних спорів від 25 лютого 2009 року, які підтверджують захоплення з боку відповідачів належної позивачу земельної ділянки.

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції двічі за клопотанням позивача призначав судову експертизу (а.с.96, 113).

Ухвалою від 12 липня 2010 року місцевий суд задовольнив клопотання позивача про відмову від проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Із мотивувальної частини цієї ухвали вбачається, що таке клопотання позивача зумовлене тим, що експертні установи повідомляли про неможливість її проведення визначеними судом експертними установами та рекомендували звернутися до інших установ (а.с. 146).

У касаційній скарзі ОСОБА_3 вказує на те, що в апеляційній інстанції його представник надала згоду на проведення судової експертизи, але у зв'язку із неможливістю визначення установи, яка б могла провести таку експертизу, її клопотання було відхилено.

Ст. 143 ЦПК України визначено порядок проведення експертизи.

Відповідно до ч. 4 ст. 143 ЦПК України особи, які беруть участь у справі мають право просити суд провести експертизу у відповідній судово-експертній установі, доручити її конкретному експерту. ЦПК України (1618-15) не визначено обов?язку сторони визначати експертну установу.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд ухилився від сприяння сторонам у здійсненні їх прав, сприяння всебічному та повному з’ясуванню обставин справи.

Крім того, суди не взяли до уваги, що перелік доказів визначено ч. 2 ст. 57 ЦПК України. Висновок експерта не є єдиним доказом, який може підтверджувати порушення прав позивача.

Відповідно до ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно - кадастрової документації.

Відповідно до ст.. 193 ЗК України д ержавний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Частинами 2, 3 ст. 212 ЦПК України визначено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу.

Висновок апеляційного суду про відмову у позові зроблено судом без належного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів та з порушенням норм процесуального права.

Вирішуючи спір, суди у порушення вимог статей 212, 214 ЦПК України не з’ясували усіх фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, не встановили, яка ділянка перейшла в користування відповідачів при переході права власності на домоволодіння, та не перевірили, чи були допущені сторонами порушення встановлених меж.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 15 листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.