Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про застосування наслідків нікчемного правочину, стягнення коштів і моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання договору дійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2011 року,

У червні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, в якому просила застосувати наслідки нікчемного правочину та стягнути кошти, посилаючись на те, що 17 червня 2009 року між нею та відповідачем ОСОБА_7 укладено попередній договір, відповідно до якого сторони зобов’язались в строк до 24 серпня 2009 року укласти договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 59,4 кв.м розташованого на першому поверсі триповерхового будинку АДРЕСА_1, яка знаходиться у власності продавця ОСОБА_7 Також зазначила, що з метою підтвердження своїх намірів укласти основний договір позивачка, як покупець при підписанні попереднього договору, передала ОСОБА_7 5 000 доларів США. Крім того, 23 серпня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Попереднього договору від

17 липня 2009 року, якою строк дії було продовжено до 15 вересня

2009 року. Відповідач обумовлені попереднім договором зобов’язання не виконав, та не повідомив позивачку, що будинок в якому остання мала намір купити приміщення має статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини.

У листопаді 2010 року ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому просив визнати попередній договір купівлі-продажу приміщення, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1 дійсним. При цьому, зазначив, що посилання позивача за первісним позовом на те, що від нього приховали інформацію, щодо будинку, в якому ОСОБА_6 має намір купити нежитлове приміщення має статус культурної спадщини не відповідають дійсності, оскільки Охоронний договір на щойно виявлений об’єкт культурної спадщини було укладено 25 серпня 2009 року, тобто ОСОБА_7 на момент укладення попереднього договору не міг знати і не знав про факт перебування даного будинку в Переліку об’єктів культурної спадщини. Також зазначив, що як вбачається з Попереднього договору від 17 червня 2009 року та Додаткової угоди від

23 серпня 2009 року, сторони досягли згоди з усіх істотних умов, що передбачені законодавством до договору купівлі-продажу, оскільки на підтвердження обов’язку підписати основний договір, ОСОБА_6 сплатила, а ОСОБА_7 прийняв грошову суму в розмірі 38 000 гривень (5 000 доларів США).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 березня

2011 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто на її користь з ОСОБА_7 39 605 грн, 9 750 грн моральної шкоди. Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7. відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2011 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, апеляційний суд виходив з того, що сторонами при укладенні зазначеного попереднього договору дотримано вимоги ст. 635 ЦК України .

Однак погодитися з такими висновками суду не можна, суд дійшов їх у зв’язку з неповним з’ясуванням всіх обставин, які мають значення для розгляду справи .

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Як встановлено ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про дотримання форми договору не ґрунтується на нормах матеріального права, а тому постановлене рішення підлягає скасуванню.

Не може бути залишено в силі і рішення місцевого суду, оскільки задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та стягуючи кошти отримані за недійсним правочином, а моральну шкоду за деліктними правовідносинами суд не визначився з характером правовідносин, не в повному обсязі з’ясував всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору.

Так як судові рішення ухвалені з порушенням вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України і враховуючи, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України, якщо порушення закону було допущено судом першої інстанції і не було усунено судом апеляційної інстанції або одночасно порушено апеляційним судом після скасування судового рішення, справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 березня

2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.