6-10869св11 Про стягнення заборгованості за кредитними договорами - 07.12.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Ерсте Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2011 року,

ВАТ "Ерсте Банк" звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1,

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов’язання щодо своєчасного погашення суми заборгованості за кредитними договорами, укладеними з позивачем, про що відповідача – ОСОБА_1 було повідомлено у письмовій формі шляхом направлення на його адресу відповідного попередження.

У зв’язку із наведеним позивач просить достроково стягнути з позичальника кредитну заборгованість шляхом накладення стягнення на предмет іпотеки – магазин-кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2011 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ "Ерсте Банк" заборгованість за кредитним договором від 19 жовтня 2006 року у сумі 414780,60 доларів США, що становить еквівалент 3305386,60 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2007 року у розмірі 45693,14 доларів США, що становить еквівалент 364128, 63 грн.

Звернуто стягнення на нерухоме майно – магазин-кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", нежитловий будинок АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 липня

2010 року та ухвали апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого

2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що матеріалами справи доведено факт існування заборгованості за укладеними відповідачем - ОСОБА_1 кредитними договорами, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не може погодитись в повній мірі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що 19 жовтня 2006 року між ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Престиж", правонаступником якого є ВАТ "Ерсте Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/71/474, за умовами якого позивач надав позичальнику – ОСОБА_1 кредит у сумі

400 000,00 доларів США терміном до 18 жовтня 2016 року, під 14 % річних.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору кредитні кошти призначені для придбання магазину – кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Розділом 9 зазначеного кредитного договору передбачено відповідальність позичальника за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом у вигляді пені в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

12 серпня 2008 року сторонами кредитного договору від 19 жовтня

2006 року № 014-71/474 підписано додаткову угоду про внесення змін до п. 1.6 договору, відповідно до якої повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно шляхом сплати кожного місяця рівних платежів відповідно до Графіку платежів, наведеного в додатку № 2 до цього договору.

19 жовтня 2006 року між ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Престиж" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно: - нежиле приміщення першого поверху та підвалу, літ. А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 2 088 948,00 грн.; - нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, заставною вартістю 496557,00 грн.

Вказане нерухоме майно набуте у власність ОСОБА_1 на підставі відповідних договорів купівлі-продажу.

Зазначений договір іпотеки забезпечує вимоги іпотекодержателя –

ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Престиж", що витікають із кредитного договору від 19 жовтня 2006 року № 014-71/474, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому.

За умовами п. 5.1. договору іпотеки у разі порушення основного зобов’язання, умов кредитного договору або умов договору іпотеки позивач надсилає іпотекодавцю – ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень, в якій вказується стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, останній вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

14 грудня 2007 року між ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з фізичною особою № 014/2180/4/07927, за умовами якого позичальником отримано в кредит грошові кошти в сумі 40000 доларів США,

зі строком користування кредитними коштами до 13 грудня 2017 року, із сплатою 13% річних.

Згідно з п. 2.1. вищевказаного договору кредитні кошти призначені для фінансування капітального ремонту комерційного приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Також ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_1 досягнуто згоди, що забезпеченням даного кредитного договору є нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Повернення кредиту та сплата відсотків здійснюється позичальником щомісячно у відповідності до графіку платежів, наведеного в додатку № 1 до договору.

Окрім того, позичальник несе відповідальність за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та комісій, передбачених положеннями договору, у вигляді сплати пені в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

14 грудня 2007 року між ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_1 підписано договір іпотеки № 014/2180/4/07927, яким забезпечено вимоги позивача, що витікають з кредитного договору від 14 грудня 2007 року № 014/2180/4/07927, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому.

За умовами вказаного договору предметом іпотеки є нежиле приміщення першого поверху та підвалу, літ. А-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 2 088 948,00 грн., яке, у свою чергу, передано у наступну іпотеку за згодою іпотекодержателя – ВАТ "Ерсте Банк".

Того ж дня між ВАТ "Ерсте Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель – ОСОБА_2 зобов’язується перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов’язань, що випливають з кредитного договору № 014/2180/4/07927 від 14 грудня 2007 року та всіх додаткових угод, що були укладені до такого.

Відповідно до розділу 2 вказаного договору поруки до змісту забезпеченого порукою зобов’язання входить повернення кредиту в сумі

40000 доларів США, сплата процентів за користування кредитом у розмірі

13 відсотків річних та/або комісій в строки та в порядку, що визначені кредитним договором, сплата можливої неустойки (пені, штрафів), у розмірі, в порядку та в строки, що визначені кредитним договором, відшкодування витрат кредитора, пов’язаних з пред’явленням вимог і отриманням виконання за кредитним договором, та збитків кредитора, завданих порушенням позичальником своїх обов’язків за кредитним договором.

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За правилами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У відповідності до положень ст. 575 ЦК України одним із окремих видів застав є іпотека, тобто застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 на виконання умов кредитних договорів отримано кредитні кошти у сумі 400000 доларів США та 40000 доларів США, що підтверджується заявами про перерахування коштів та видачу готівки від 19 жовтня 2006 року та 14 грудня 2007 року відповідно.

Проте, ОСОБА_1 допустив неналежне виконання взятих на себе зобов’язань за кредитним договором в частині дотримання строків сплати кредиту та процентів за його використання, у зв’язку із чим утворилась заборгованість у сумі 414780,60 доларів США та 45693,14 доларів США. Розмір заборгованості позичальником не спростований.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши порушення умов кредитного договору у зв’язку із його неналежним виконанням, дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для дострокового стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Однак звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог статті 39 Закону України "Про іпотеку".

За приписами ч. 1 ст. 39 наведеного закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Проте, у резолютивній частині рішення місцевого суду, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду, не зазначено загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, при вирішенні питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не з’ясував усіх обставин справи та визначених відповідно до них правовідносин, у зв’язку з чим порушив норми матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ч.2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05 липня

2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 лютого 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Хортицького районного суду м.Запоріжжя.