Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мартинюка В.І., Мостової Г.І.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Кіровоградської області, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства і прокуратури, за касаційною скаргою Державного казначейства України на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 червня 2011 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2011 року,

ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до прокуратури Кіровоградської області, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що працював на посаді керуючого Новгородківського відділення № 5349 ВАТ "Державний Ощадний банк України".

07 серпня 2000 року СВ УСБУ в Кіровоградській області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст. 86-1, ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України.

11 серпня 2000 року щодо позивача обрали міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, 18 серпня 2000 року йому пред’явили обвинувачення в скоєнні злочинів, передбачених ст. 86-1, ч. 2 ст. 172 КК України, а 06 грудня 2000 року міру запобіжного заходу змінили на тримання під вартою, внаслідок чого він був поміщений в СІЗО м. Кіровограда.

17 січня 2001 року тримання під вартою було змінено на підписку про невиїзд, така ж міра запобіжного заходу обиралась 05 лютого 2011 року.

Кримінальна справа неодноразово поверталась на додаткове розслідування.

Вироком Долинського районного суду Кіровоградської області

від 22 грудня 2009 року позивач був визнаний невинним та виправданий

по ч. 2 ст. 367 КК України за недоведеність його участі у вчиненні злочину.

Вказаний вирок залишено без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 20 липня 2010 року.

Посилаючись на викладене та керуючись положеннями Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (995_004) , Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , ОСОБА_1 просив зобов’язати відповідача відшкодувати завдану йому майнову (матеріальну) шкоду в розмірі 222097 грн., моральну шкоду в розмірі 500000 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.

рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 червня 2011 року позов задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України через Державне казначейство України.

рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2011 року вказане рішення районного суду змінено в частині стягнення моральної шкоди та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 125000 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник Державного казначейства України порушує питання про скасування рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 червня 2011 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Відповідно до положень ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів Державного бюджету у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

За результатами судового розгляду справи встановлено, що 07 серпня 2000 року слідчим відділом УСБУ в Кіровоградській області відносно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених ст. 86-1, ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України від 28 грудня 1960 року.

Відповідно до обвинувального вироку, складеного та затвердженого прокуратурою Кіровоградської області 20 жовтня 2006 року, позивачу інкримінували злочин, передбачений ст. 367 КК України.

Вироком Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 20 липня 2010 року, ОСОБА_1 визнано невинним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України і виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів.

Верховний Суд України залишив виправдувальний вирок щодо позивача без змін

Згідно з довідкою від 10 серпня 2010 року № 1184, починаючи з червня 2002 року ОСОБА_1 спостерігається у Новгородківській центральній районній лікарні з приводу гіпертонічної хвороби ІІ ст. з кризовим перебігом та приймає курсове комплексне лікування.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позову стосовно стягнення з відповідача завданої моральної шкоди та відмови у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення майнової (матеріальної) шкоди з огляду на недоведеність прямого зв’язку між неправомірними діями органів досудового слідства та вказаними позивачем наслідками у вигляді незаконного відсторонення від роботи.

Матеріалами справи підтверджено, що стосовно позивача порушено кримінальну справу у серпні 2000 року, а виправдувальний вирок набрав законної сили у липні 2010 року, розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи склав 960 грн.

Позивач перебував під слідством та судом у період з серпня 2000 року до липня 2010 року, тобто 108 календарних місяців, а тому розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1, має складати не менше 115200 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, що підлягає до відшкодування, у сумі 125000 грн., є обґрунтованим та законним.

Колегія судів не може погодитись з висновком апеляційного суду щодо порядку відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди шляхом стягнення коштів безпосередньо з Державного казначейства України, оскільки чинним законодавством України передбачено інший порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Згідно з Положенням про Державне казначейство України, затвердженим

постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232 (1232-2005-п) Державне казначейство України є юридичною особою.

Відповідно до ст. 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов’язаннями держави.

Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України (далі – БК України) в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.

Відповідно до п. 8 ст. 7, пп. 1, 2 ст. 23 БК України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України "Про Державний бюджет України".

Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду підлягає зміні в частині формулювання резолютивної частині рішення. Резолютивна частині рішення підлягає викладенню в новій редакції.

Згідно зі ст. 341 ЦПК України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнити частково.

рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня

2011 року змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції.

Стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 125000 (сто двадцять п’ять тисяч) гривень.

рішення оскарженню не підлягає.