Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.,

суддів: Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

Євграфової Є.П., Ситнік О.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства "Капітолій" про визнання недійсним договору про надання послуг, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Стахановського міського суду Луганської області від 11 січня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 8 червня 2011 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги мотивував тим, що 16 листопада 2007 року він уклав з ПП "Капітолій", яке розташовано в м. Житомирі, філіал якого знаходиться у м. Стаханові, договір за № 009394 про надання послуг, згідно до яких ПП "Капітолій" зобов'язувався від імені позивача та за гроші позивача виконати відповідні юридичні дії по придбанню товару - автомашини, вартістю 200 000 грн., на умовах Програми "Лідер-плюс".

Відповідно до умов п. п. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2 договору в цей же день позивач сплатив реєстраційний платіж у розмірі 12 240 грн., після чого йому був наданий код у групі.

Після надання коду, відповідно до умов Додатку №2 до Договору п. 4.8 ст. 8, у офісі м. Стаханова він склав заяву про відповідні заходи. Після складення заяви він отримав дозвіл на придбання товару на суму 100 000,10 грн.

На підставі вимог п.п. "А" п. 5.2 ст. 5 Додатку № 2 до Договору, він у встановлений строк сплатив відповідачу ще 41 733 грн. 30 коп., які складаються із щомісячного платежу у 33 333,30 грн. та адміністративних витрат у сумі 8400 грн.

Відповідно до цієї статті Додатку № 2 до Договору у встановлений строк він сплатив адміністративний платіж у сумі 14 400 грн., та щомісячний платіж у розмірі 1111,11 грн.

Відповідно до п.п. "в" п. 5.2 ст. 5 Додатку № 2 до Договору він зобов'язаний був підписати Додаток № 3 до Договору, Договір займу та Договір застави на умовах відповідача, після чого відповідач надав би йому відповідно суму для придбання товару.

ОСОБА_3 звернувся до центрального офісу ПП "Капітолій" за консультаціями і йому запропонували отримати гроші, залишив під заставу майно, а саме, квартиру АДРЕСА_1.

Необхідні документи він надіслав відповідачу до центрального офісу.

Виконуючи умови договору, ОСОБА_3 продовжував сплачувати щомісячні платежі та щомісячні адміністративні витрати, але відповідач зобов’язання за договором не виконував. Також йому повідомили, що надіслані ним документи втрачено.

Сплативши значну суму грошів відповідачу та не отримавши від нього належного виконання обов’язків за Договором, позивач вимагав повернути йому сплачені гроші, однак у цьому було відмовлено.

Посилаючись на порушення відповідачем ст.ст. 15, 18, 19, 22 Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_3 просив визнати недійсним Договір про надання послуг за № 009394 від 16 липня 2007 року, укладений між ним та відповідачем, стягнути на його користь сплачену ним суму у розмірі 73 480,98 грн., відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. та витрати, пов'язані з правовою допомогою - 1 000,00 грн.

Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 11 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 8 червня 2011 року, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач добровільно уклав оспорюваний договір, при цьому він отримав вичерпну інформацію щодо умов діяльності відповідача та участі у зазначеній програмі, про що свідчать його особисті підписи, вважав, що договір тривалий час виконувався сторонами і жодна зі сторін не заявляла про несправедливість умов договору.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом установлено, що 16 липня 2007 року між сторонами було укладено договір, предметом якого є надання позивачу послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу через Програму "Лідер-плюс" (далі -Програма) .

За умовами Програми "Лідер-плюс", які є додатком №2 до договору №009394 від 16 липня 2007 року, Програма "Лідер-плюс" - програма, що базується на створенні груп учасників, метою яких є придбання бажаних товарів з розстроченням платежу на досить тривалий час, у порядку та на умовах, передбачених Договором та Додатками до нього.

Відповідно до п. 1.3 договору №009394 учасник доручив адміністратору, яким є ПП "Капітолій" використовувати суми чистих платежів для формування фонду та його розподілу, а також для здійснення оплати товару на користь учасників групи чи надавати відповідні суми у позику.

За надання послуг за програмою учасник сплачує реєстраційний платіж і адміністративні витрати (пп. 2.1.1., п.2.1.2.договору).

Пунктом 5.1 ст. 5 Додатку № 2 визначено, що адміністратор проводить оплату товару та організовує його передачу у власність учасника, або надає відповідну суму в позику для придбання товару самим учасником, який отримав дозвіл, протягом 60 днів після того, як учасником будуть виконані вимоги ст. 5.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та (або) їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 указаного Закону визначено, що фінансові послуги – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Наведене свідчить про те, що перелік фінансових послуг, передбачений Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливе при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

Надання послуг при придбанні товарів у групах містить ознаки фінансової послуги, пов’язаної з прямим залученням фінансових активів від фізичних осіб. Водночас відповідно до ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії .

Крім того, позивач посилався, що умови договору є несправедливими. Суд першої інстанції на вказані доводи уваги не звернув, вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не застосував до вказаних правовідносин. Не прийняв до уваги, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри. Разом з тим споживачу, як правило, об’єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України зазначених обставин справи та положень закону не врахував; доводів позивача в достатньому обсязі не перевірив; не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам і не з’ясував належним чином питання: які правовідносини охоплюються поняттям "операції з адміністрування придбання в групах", чи дійсно діяльність відповідача підпадає під цю категорію послуг та чи не відноситься ця діяльність до сфери фінансових послуг, урегульованих Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , унаслідок чого дійшов передчасного висновку про недоведеність позовних вимог.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 335, 336. 338, 343, 344. 345, 349 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Стаханівського міського суду Луганської області від 11 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 8 червня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.