Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, розірвання кредитного договору та визнання припиненим договору застави рухомого майна за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 10 травня 2011 року,

У червні 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з зазначеним позовом. Посилалося на те, що 22 грудня 2006 року воно уклало з відповідачем кредитний договір, за умовами якого воно зобов’язувалося надати відповідачеві кредит у розмірі 77 533 грн. 88 коп. на строк до 20 грудня 2013 року, а відповідач зобов’язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у строки та в порядку, встановлені договором. Для забезпечення виконання умов кредитного договору 22 грудня 2006 року між сторонами укладено договір застави рухомого майна, за умовами якого відповідач передав у заставу автомобіль марки DAEWOO, який належить йому на праві власності. Відповідач умови кредитного договору не виконав. Просив передати в заклад шляхом вилучення у відповідача заставлене майно – автомобіль, в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 34 110 грн. 55 коп. звернути стягнення на предмет застави – автомобіль шляхом його продажу з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України та наданням йому всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом. Посилався на те, що ЗАТ КБ "ПриватБанк" зобов’язання за кредитним договором виконав не в повному обсязі, видав йому кредит у розмірі 56 843 грн. та частково суму на погашення страхових платежів. У січні 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" необґрунтовано в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, у зв’язку з чим для нього збільшився щомісячний платіж та розмір комісії. Просив визнати недійсним підвищення ПАТ КБ "ПриватБанк" в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, розірвати кредитний договір, визнати припиненим договору застави рухомого майна, відмовити у позові ПАТ КБ "ПриватБанк" до нього.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 травня 2011 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково; визнано незаконними дії ПАТ КБ "ПриватБанк" по підвищенню в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором № CSW0AU00100028 від 22 грудня 2006 року, укладеним із ОСОБА_3; зобов’язано ПАТ КБ "ПриватБанк" відновити сплату відсоткової ставки, встановленої кредитним договором № CSW0AU00100028 від 22 грудня 2006 року з часу внесення банком змін до умов договору в односторонньому порядку та здійснити відповідний перерахунок; у решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов до ОСОБА_3 та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до нього, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи часткового позовні вимоги ОСОБА_3 щодо незаконності підвищення банком в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом та відмовляючи у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет застави, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов до висновку, що банк при збільшенні в односторонньому порядку процентної ставки не повідомив боржника про таке підвищення, банк не довів наявності підстав для звернення стягнення, не надіслав боржникові письмове попередження.

Проте з такими висновками в повній мірі погодитись не можна.

Судом встановлено, що 22 грудня 2006 року сторони уклали кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав 77 533 грн. 88 коп. строком до 21 грудня 2013 року, з них 56 843 грн. для придбання автомобілю, 20 690 грн. 88 коп. на сплату страхових платежів. Для забезпечення виконання кредитного зобов’язання в розмірі 56 843 грн. 22 грудня 2006 року сторони уклали договір застави рухомого майна – автомобіля.

Відмовляючи у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет застави, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що банк не довів невиконання або неналежне виконання боржником кредитного зобов’язання. Проте з наданих банком розрахунків та довідки вбачається, що заборгованість боржника за кредитом становить 33 454 грн. 87 коп., за процентами – 655 грн. 68 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України, ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконане у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору суд не врахував зазначені вимоги закону та надані боржником докази щодо неналежного виконання боржником кредитного зобов’язання, дійшов до необґрунтованого висновку про те, що позивач не довів у судовому засіданні в чому полягає невиконання боржником своїх зобов’язань.

Відмовляючи у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет застави, суд виходив з того, що позивач не виконав вимоги закону щодо попередження всіх обтяжувачів про початок судового провадження, оскільки в матеріалах справи відсутні копії письмових повідомлень всіх обтяжувачів.

Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Проте суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, якою встановлено обов’язок суду сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, не перевірив чи є ще обяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна – автомобілю, чи порушаються права та інтереси інших обяжувачів, якщо вони є, та чи є підставою для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутність письмового повідомлення інших обяжувачів про початок судового провадження.

Відмовляючи у позові банку, суд також виходив з того, що позивач не зареєстрував в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Проте суд належним чином не перевірив вказані обставини, не витребував дані з Державного реєстру, та не з’ясував чи є сама по собі відсутність такої реєстрації підставою для відмови у позові про звернення стягнення.

Задовольняючи частково позовні вимоги відповідача щодо незаконності дій по підвищенню процентної ставки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не повідомив боржника про таку зміну у встановленому порядку.

Проте поза увагою суду залишились доводи позивача щодо визнання боржником пропозиції банку про підвищення в односторонньому порядку процентної ставки.

Відповідно до пункту 2.3.1 кредитного договору передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки. 5 січня 2009 року наказом голови правління банку були збільшені процентні ставки за деякими видами кредитів, у тому числі за кредитом, наданим відповідачу, тобто таке рішення прийняте до введення у дію ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України щодо заборони банкам в односторонньому порядку змінювати умови кредитного договору в односторонньому порядку – з 10 січня 2009 року.

27 лютого 2009 року відповідач сплатив щомісячний платіж на погашення кредиту в розмірі 1 800 грн., його щомісячний платіж по зміненій процентній ставці складав 1 652 грн. 29 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (навантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Задовольняючи позовні вимоги відповідача, суд виходив з того, що хоча після підвищення процентної ставки відповідач і сплатив щомісячний платіж за кредитним договором у більшому розмірі, проте зазначене викликане бажанням боржника розрахуватися за кредитом. Зазначений висновок суду є припущенням, він не ґрунтується на належних доказах у справі та зроблений на підставі тільки пояснень відповідача. Суд не перевірив доводи сторін щодо цього, не витребував дані щодо сплати суми за кредитом у лютому 2009 року, не з’ясував яка сума перерахована банку боржником на погашення кредиту, на проценти, як такі суми зараховані банком та чи були передбачені договором підстави дострокового погашення кредитного зобов’язання.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 10 травня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.