Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.,

суддів: Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

Євграфової Є.П., Ситнік О.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства Національної страхової компанії "Оранта" про стягнення страхового відшкодування, пені, 3% річних за порушення строку виплати страхового відшкодування, моральної шкоди та витрат на правову допомогу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 5 липня 2011 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги мотивував тим, що 4 лютого 2009 року між ним та відповідачем було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № к750-039/09/СТ, відповідно до якого відповідач зобов’язався, у разі настання страхового випадку, виплатити страхове відшкодування за шкоду, заподіяну застрахованому транспортному засобу в порядку та на умовах передбачених укладеним договором. Вигодонабувачем за цим договором є АКБ СР "Укрсоцбанк".

29 жовтня 2009 року сталося ДТП і позивач, виконуючи вимоги п. 10 Договору, виконав всі необхідні дії, покладені на нього у разі настання страхового випадку.

На момент ДТП ризик спричинення збитку автомобілю позивача був застрахований у відповідача.

30 жовтня 2009 року відповідач надіслав для ознайомлення копію звіту дослідження спеціаліста № 405 від 24 листопада 2009 року та копію калькуляції про встановлення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, яка становить згідно вказаного підрахунку 38700,56 грн.

Позивач вважає, що вказана калькуляція не відповідає дійсності та значно зменшена, так як п.п.12.2 п. 12 Договору розмір шкоди, заподіяної застрахованому транспортному засобові визначається страховиком з урахуванням дійсної вартості застрахованого автомобіля на момент укладання договору, цін на запасні частини, матеріали та вартості ремонтних робіт.

30 грудня 2009 року він звернувся до незалежного спеціаліста ОСОБА_4, який склав калькуляцію, відповідно до якої відновлювальний ремонт вказаного автомобіля становить 42 717, 51 грн. Вважав, що сума страхового відшкодування не має виключати решту суми витраченої на відновлювальний ремонт, через те що він ремонтував свій автомобіль не у платника ПДВ, так як це суперечить договору. Всупереч взятим на себе зобов’язаннями та вимогам вказаних норм відповідач лише 23 грудня 2009 року перерахував на банківський рахунок вигодонабувача грошові кошти у розмірі 25 809,81 грн. та від сплати решти суми відмовився. Вважав, що відповідач має сплатити суму заборгованості із страхового відшкодування у розмірі 14 115,70 грн., пеню у розмірі 696,73 грн., три відсотки річних у розмірі 203,92 грн. та реальні збитки, що є наслідком інфляції у розмірі 2 180,30 грн., а всього 17 196,65 грн. Також просив суд стягнути з відповідача 2 500,00 грн. у відшкодування моральної шкоди та витрати пов’язані з правовою допомогою у розмірі 2 000,00 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 5 липня 2011 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Стягнуто з ВАТ НАСК "Оранта" в особі Сумської обласної дирекції ВАТ НАСК "Оранта" на користь ОСОБА_3 269,01 грн. пені та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120,00 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги, мотивуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги залишилися по за увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Вирішуючи позов ОСОБА_3 до ВАТ НАСК "Оранта" про стягнення страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних за порушення строку виплати страхового відшкодування, моральної шкоди, витрат на правову допомогу, суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції виходили з того, що як страхувальник, ОСОБА_3 має право на отримання страхового відшкодування, ВАТ НАСК "Оранта" відповідно укладеного зі ОСОБА_3 зобов’язана була у встановленому розмірі та у визначений строк таке відшкодування виплатити, однак виплату провела з пропуском 7 днів, тому позовні вимоги задовольнили частково.

Однак, з такими висновками судів погодитися не можна, так як вони зроблені без врахування фактичних обставин справи.

Матеріали цивільної справи містять фотокопію договору № К750-039/09/СТ від 4 лютого 2009 року, добровільного страхування транспортного засобу (Банківське КАСКО), укладеного між страхувальником ОСОБА_3 та страховиком ВАТ НАСК "Оранта". Вигодонабувачем за вказаним договором страхування вказано АКБ СР "Укрсоцбанк".(а.с.7).

Матеріали цивільної справи не містять доказів того, що страхувальник ОСОБА_3, на реалізацію свого права, передбаченого ст. 3 Закону України "Про страхування" до настання страхового випадку замінив вигодонабувача.

Крім того, матеріали справи містять платіжне доручення № 6366 від 23 грудня 2009 року про перерахування на рахунок АКБ "Укрсоцбанк" страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

Чинне законодавство у страховому зобов’язанні виділяє два види третіх осіб.

Перший вид - це застраховані особи, якими слід розуміти фізичних осіб, у житті яких можуть трапитися події, у разі настання яких виникає обов’язок страховика здійснити страхові виплати такому застрахованому або вигодонабувачу. Введення застрахованої особи до кола суб’єктів відносин страхування допускається лише за її згодою. Застраховані особи можуть набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором страхування.

Другим видом є вигодонабувачі.

Тобто, визначаючи у договорі страхування вигодонабувачем третю особу, страхувальник добровільно і свідомо зменшує обсяг своїх прав за вказаним договором, у тому числі і право вимоги виконання страховиком договору щодо виплати страхового відшкодування.

Матеріали цивільної справи не містять відмови вигодонабувача від отримання страхового відшкодування на користь страхувальника.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, не перевірив, чи мав право ОСОБА_3, і на якій підставі, вимагати отримання страхового відшкодування. Суд апеляційної інстанції своїх обов’язків не виконав та цих недоліків не виправив.

Оскільки матеріали цивільної справи не місять належних доказів, необхідних для вирішення спору, а суд касаційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України позбавлений права встановлювати обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, –

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 5 липня 2011 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд у іншому складі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.