Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" про поновлення на роботі та оплату за вимушений прогул за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2011 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив поновити строк звернення до суду, поновити його на роботі на посаді токаря 3-го розряду, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2011 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення з посади ОСОБА_6 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин є правомірним.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_6 наказом від № 69 від 2 жовтня 2007 року був прийнятий на роботу токарем 3 розряду виробничого комплексу механізації державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (а.с.4).

Наказом № 805 від 20 жовтня 2010 року його звільнено з роботи за прогули 19, 27, 28 квітня та 5, 7, 11, 12, 14 травня 2010 року без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с.5-6).

Згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня).

Відповідно до законодавства України про працю прогул є дисциплінарним проступком, за вчинення якого передбачено один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (ст. 147 КЗпП України).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Виходячи з вищезазначеного, а також враховуючи те, що працівник заперечує факт порушення ним трудової дисципліни, власник або уповноважений ним орган, в порушення ст. 10, 60 ЦПК України, не надав суду першої інстанції доказів, в тому числі письмових, які б підтверджували факт вчинення прогулу працівником (акт, протокол тощо).

Також з наказу вбачається, що звільнення позивача відбулося через 5 місяців після виявлення дисциплінарного порушення чим грубо порушено норми ст. 148 КЗпП України.

При цьому згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення прогулу.

Доводи позивача про те, що в цей час він проходив медичний огляд належним чином не спростовуються.

Крім цього з матеріалів справи та копій повісток вбачається, що ОСОБА_6, викликався на призовну дільницю Ізмаїльського ОМВК для проходження медичного огляду (а.с.14-15).

З листа Ізмаїльського об’єднання міського військового комісаріату № ЗВК(к)/1023 від 22 листопада 2010 року направленого Дунайському транспортному прокурору Ю.С. Коджебаш, підтверджено, що ОСОБА_6 з 15 квітня по 14 травня 2010 року був задіяний у проходженні медичного огляду для визначення ступені придатності для проходження військової служби в ЗС України (а.с. 22-23).

Суд першої інстанції в порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України зазначені положення закону до уваги не взяв; не перевірив і належним чином не з’ясував чи були підстави для звільнення позивача з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам; не з’ясував чи додержані вимоги передбачені статтями 1471, 148, 149 КЗпП України щодо з’ясування обставин невиходу на роботу, отримання від позивача письмового пояснення з приводу відсутності на роботі та розгляду пояснення.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2011 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.